інтонація
ІНТОНА́ЦІЯ, і, ж.
1. Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення.
Інтонація властива живій людській мові,— така могутня сила, яка підпорядковує собі всі ритми й примушує їх щоразу служити цілком по новому (Наука , 8, 1963, 57).
∆ Висхідна́ інтона́ція див. висхідни́й;
Спадна́ інтона́ція див. спадни́й.
2. Тон, манера або відтінок вимови, які виражають яке небудь почуття мовця його ставлення до об’єкта мовлення.
Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям, безмірною радістю існування (Хотк., І, 1966, 102);
Черняєва в свій сміх як, і в слова вкладала певну інтонацію, сміхом вона промовляла, могла сміятися лагідно, зневажливо, гнівно… (Донч., II, 1956, 18);
Здавалося, вся вражена родова гордість сконцентрувалася в інтонації того голосу — Як ви смієте так розмовляти зі мною? (Вільде, Сестри, 1958, 402).
3. Точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру та сили.
Інтонація вимови слова в пісні повинна органічно зливатися з інтонацією як елементом мелодії (Рад. літ-во, 5, 1958, 26);
Реалістичний метод побудови музичного образу вимагає узагальнення типізації музичних інтонацій, які нескінченно повторюються в музичній практиці того чи іншого народу (Мист., 4, 1956, 23).
Значення в інших словниках
- інтонація — (від лат. іntonо — голосно вимовляти) цiлiсна оpганiзацiя живого мовлення, що включає в себе pитм, паузи, наголоси, мелодику, силу, висоту i тембp звукiв; поняття фоностилістики... Словник стилістичних термінів
- інтонація — (мови) тон, тембр, тональність, відтінок, нюанс; (голосу) нот|к|а. Словник синонімів Караванського
- інтонація — [інтонац'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
- інтонація — Тон, вимова, наголос Словник чужослів Павло Штепа
- інтонація — (від лат. intono — вимовляти наспівно, співати перші слова) — 1. Звукове втілення музичної думки як вияву історично детермінованої людської свідомості. В мовленні смислове навантаження несе слово, мовленнєва І. відіграє допоміжну роль, а в музиці І. Словник-довідник музичних термінів
- інтонація — рос. интонация 1. Ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові. 2. Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлювання. Eкономічна енциклопедія
- інтонація — інтона́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- інтонація — • інтонація (від лат. intono — голосно вимовляю) - основний структурний, комунікативний та виразовий засіб мови. Найважливішими функціями інтонації є такі: синтаксична (членує мовлення на фрази і синтагми... Українська літературна енциклопедія
- інтонація — -ї, ж. 1》 Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Великий тлумачний словник сучасної мови
- інтонація — інтона́ція (від лат. intono – голосно вимовляю) 1. Ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові. 2. Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлення. Словник іншомовних слів Мельничука
- інтонація — Зміна висоти тону у словах в межах складу (висхідна, низхідна, висхідно-низхідна); у деяких мовах служить для розрізнення значень слів; і. речення визначає його характер (питальні, окличні, розповідні). Універсальний словник-енциклопедія
- інтонація — Інтона́ція, -ції, -цією; -на́ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)