абсолютизм

АБСОЛЮТИ́ЗМ, у, ч.

1. Форма правління і державного устрою, за якої верховна влада належить одній особі – монарху.

По всій Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму (з наук. літ.);

Абсолютизм – остання стадія розвитку феодальної держави, що виник у період згасання феодалізму і зародження капіталістичних відносин, тобто в період пізнього Середньовіччя (з наук. літ.);

У Франції абсолютизм досяг апогею свого розвитку при королі Людовикові XIV, який систематично втілював у життя свій принцип "Держава – це я" (з наук.-попул. літ.);

Достатньо побіжно погортати підручник із всесвітньої історії, щоб переконатися, що всяке піднесення королівського абсолютизму незмінно супроводжувалося посиленням впливу й розширенням функцій секретних служб, встановленням жорсткого контролю за все новими сферами суспільного життя (з навч. літ.).

2. Те саме, що абсолю́т 2.

Поет доводить цю найголовнішу ознаку ночі [німа ніч] до абсолютизму знову ж через майстерно дібраний прикметник (із журн.).

3. перен. Влада однієї людини над іншою.

– Абсолютизм у родині – се річ наймудріша. Думаєте, що в мене інакше? Моя воля – се воля всіх (О. Кобилянська);

Але минули ті часи, коли Довбуш міг приказувати й його слово було закон. Всякому абсолютизмові приходять нарешті кінці – і наказ Довбуша замінюється порадою (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

абсолютизм

Значення в інших словниках