апокриф

АПО́КРИФ, а, ч., літ.

Стародавній релігійно-легендарний твір про персонажів і події Священної історії, що не ввійшов до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

І. Франко з'ясував, що легенда про подорож Андрія запозичена з апокрифів II–III ст., де йшлося про його місіонерську діяльність у Скіфії (з наук. літ.);

У деяких апокрифах про боротьбу Бога з дияволом як протиборство двох рівноправних сил наочно порушено принцип шанування нижчими вищих, основний принцип феодальної ієрархії (з навч. літ.);

Здається мені, Ренан даремне так нехтує неканонічними євангеліями і всякими апокрифами (Леся Українка);

Наші предки створили цілу літературу апокрифів, тобто незгідних з церковною наукою оповідань про життя-буття прародичів людськості, пророків, святих, Христа й Богородиці (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. апокриф — Апо́криф: — стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який відкидався церквою, не визнавався нею священним [54] Словник з творів Івана Франка
  2. апокриф — апо́криф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. апокриф — (< грец. apokryphos — таємний, прихований), -а, ч. 1. В епоху еллінізму — таємні книги, доступні жерцям. 2. У християнській релігії — книги, твори, що не ввійшли до складу біблійного канону, офіційно не визнані священними. Словник поетичної мови Василя Стуса
  4. апокриф — -а, ч., літ. Стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який не визнавався священним церквою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. апокриф — Апо́криф, -фу, -фові; -рифи, -фів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. апокриф — АПО́КРИФ, а, ч., літ. Стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який відкидався церквою, не визнавався нею священним. Словник української мови в 11 томах