апокриф

апо́криф

(< грец. apokryphos — таємний, прихований), -а, ч. 1. В епоху еллінізму — таємні книги, доступні жерцям. 2. У християнській релігії — книги, твори, що не ввійшли до складу біблійного канону, офіційно не визнані священними. 3. Твори сумнівної вірогідності або невідомого походження.

Невже тоді помислиш: безпуть є

в пекельній товчі нескінченних тріпань,

апокрифом здавиться житіє. (П-1:62);

Доба апокрифів — нерідна.

Доба епістол — не моя.

Невже, добродію, не встидно

вік вікувать з-під нагая. (П-2:197).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. апокриф — апо́криф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. апокриф — Апо́криф: — стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який відкидався церквою, не визнавався нею священним [54] Словник з творів Івана Франка
  3. апокриф — Апо́криф, -фу, -фові; -рифи, -фів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. апокриф — -а, ч., літ. Стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який не визнавався священним церквою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. апокриф — АПО́КРИФ, а, ч., літ. Стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який відкидався церквою, не визнавався нею священним. Словник української мови в 11 томах
  6. апокриф — АПО́КРИФ, а, ч., літ. Стародавній релігійно-легендарний твір про персонажів і події Священної історії, що не ввійшов до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. І. Словник української мови у 20 томах