ба

БА¹, виг., розм.

Уживається для вираження здивування, здогаду; дивись.

– Ти, як те сонечко, закрасиш мою смутну хату, розвеселиш матір... – Ба! У тебе й мати є? А я й забула... (Панас Мирний);

От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато... (М. Коцюбинський);

[Мавка:] Ба! чуєш?.. То весна співає? (Леся Українка);

Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в драних чоботях – дарма: ось і відпочине, і онучі просушить. О, ба! Спереді у темряві блиснув вогник (видно, в халупці світло засвітилося). Хороше! (А. Головко).

◇ (1) Ба де то! – уживається для вираження повного заперечення; ні.

Котилися і наші козачі Дурні голови, за правду .. А получшали [покращали]? ба де то! Ще гіршими стали (Т. Шевченко);

(2) Оти́м-бо (то) й ба <�Тим-то й ба> – уживається для підкреслення чого-небудь; у тім-то й річ.

Та де та ярина взялась? У мене ще на жито орють. Отим-то й ба, що живете Відколи, дядьку, а не чули (Т. Шевченко);

Мусій випріг вози серед двору. – Закочуй, козаче, під повітку. – А то що хіба, ясно ж? – Тим-то й ба, що дощ буде (П. Панч);

– Хоч кажуть – хто мовчить, той ніби двох навчить, але тим-то й ба, що той, хто мовчить, нікого не навчить, бо жити мовчки не можна (з газ.);

(3) Чи [ти] ба! – уживається для підкреслення сильного здивування з приводу чого-небудь; бач, дивись.

– Та то Грицаївна! – чулося де-де. – Чи ба, як напиндючилася! (Панас Мирний).

БА², част. власне мод.

1. у сполуч. із спол. та, але. Уживається для вираження заперечення сподіваної дії, причому далі, як правило, розкриваються причини неможливості її виконання.

Полетів би, послухав би. Заплакав би з ними... Та ба, доля приборкала Меж людьми чужими (Т. Шевченко);

А воно б і гаразд: у Петра Степановича – сини, у Василя Семеновича – дочки... Та ба! Така ворожнеча піднялася... (Панас Мирний).

2. Уживається при відповідях для посилення заперечення.

– Пусти! – кричав Микола, посатанівши од злості. – Ба, не пущу!.. – кричав отаман (І. Нечуй-Левицький);

– То ти й не знаєш, яке зілля подобає хлопцеві в купіль класти, а яке дівчині? – Ба ні, на цьому не битий (Ю. Яновський).

БА³, спол.

1. приєднувальний. Приєднує речення, що уточнюють зміст попередніх; та й, навіть.

Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, ба й учителі гляділи на нього як на головну оздобу закладу (І. Франко);

Наступний день Панас зустрів спокійно, ба навіть поважно, як годиться старшому в сім'ї (Я. Качура);

– Гай-гай, сину, скільки це літ отак не сиділи. Ба й у вічі не бачили один одного (А. Головко).

2. протиставний. Приєднує речення з протилежним або обмежувальним значенням; але.

Макар Іванович лишився в хаті. Ба не сам, бо й Хо втисся за доктором і причаївся в куточку (М. Коцюбинський).