басувати

БАСУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок.

1. Зводитися на диби; скакати, бігти галопом (про коней).

Кінь басує, – от-от річку. От... от... перескочить (Т. Шевченко);

– Попустіть поводи, – кричить [Прокіп Іванович] на конюхів. – Дайте волю, нехай басує! (О. Стороженко);

Жінка, три дочки, баба – все тужить-голосить. Виють пси. Навіть коні, чуючи лихе, хропуть і басують у стайні (О. Довженко);

// Баско, жваво їхати верхи; гарцювати.

Козаки на конях жваво басували (П. Грабовський).

2. перен. Бігати підскакуючи, стрибати.

Хлопець крутився на одному місці, басував, схиляв голову то на сторону, то униз, буцім справді ситий кінь борсується [борсається] (Панас Мирний).

БАСУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., розм.

Те саме, що баси́ти.

А по всій гостиниці [готелю] співали-басували. Кипіло все напередодні весни, як у казані над золотим багаттям (М. Хвильовий);

– Та й мені їсти хочеться. Чи нема чого? – басує лагідно помолоділий Щепкін. – Що ж мені на світі робити? (Василь Шевчук);

Микола басував найкраще з усіх, у кого був низький голос (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me