безапеляційний
БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е.
1. юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції.
Безапеляційний вирок суду.
2. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний.
Голос йому такий грізний і безапеляційний, що годі сперечатися (Б. Антоненко-Давидович);
Цей жест завжди означав, що слова професора безапеляційні й дискусії не підлягають (В. Кучер);
– Що ж, поїхали до мене! – говорить [о. Миколай] безапеляційним тоном (М. Стельмах);
Безапеляційна оцінка;
Безапеляційне судження.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- безапеляційний — безапеляці́йний прикметник Орфографічний словник української мови
- безапеляційний — Беззастережний, безсуперечний, категоричний, ультимативний. Словник синонімів Караванського
- безапеляційний — -а, -е. 1》 юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції. 2》 Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- безапеляційний — РІШУ́ЧИЙ (про вимогу, наказ, тон і т. ін.), КАТЕГОРИ́ЧНИЙ, ТВЕРДИ́Й, БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, УЛЬТИМАТИ́ВНИЙ, НАВА́ЖЛИВИЙ заст. Словник синонімів української мови
- безапеляційний — Безапеляці́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- безапеляційний — БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е. 1. юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції. 2. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний. Словник української мови в 11 томах