1. Словник української мови в 11 томах

безапеляційний

БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е.

1. юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції.

2. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний.

Цей жест завжди означав, що слова професора безапеляційні й дискусії не підлягають (Кучер, Чорноморці, 1956, 85);

— Що ж, поїхали до мене! — говорить [о. Миколай] безапеляційним тоном (Стельмах, І, 1962, 411).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безапеляційний — безапеляці́йний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. безапеляційний — Беззастережний, безсуперечний, категоричний, ультимативний. Словник синонімів Караванського
  3. безапеляційний — -а, -е. 1》 юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції. 2》 Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. безапеляційний — БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е. 1. юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції. Безапеляційний вирок суду. 2. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний. Голос йому такий грізний і безапеляційний, що годі сперечатися (Б. Словник української мови у 20 томах
  5. безапеляційний — РІШУ́ЧИЙ (про вимогу, наказ, тон і т. ін.), КАТЕГОРИ́ЧНИЙ, ТВЕРДИ́Й, БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, УЛЬТИМАТИ́ВНИЙ, НАВА́ЖЛИВИЙ заст. Словник синонімів української мови
  6. безапеляційний — Безапеляці́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)