бездушний

БЕЗДУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який нічого не почуває, не відчуває (про неживу природу, речі в протиставленні їх живим істотам).

З прислугою обходилася [пані], як з худобою або бездушними меблями (І. Франко);

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває (М. Коцюбинський);

Важкий ліс цей був мертвий, бездушний за серпанком ранкового повітря (В. Підмогильний);

* Образно. Музо моя – госте одинокої душі! .. Хіба ж моїй душі сконать так у бездушній пустині..? (Панас Мирний);

// Позбавлений життя; мертвий (про живу істоту).

Хвастун бездушний повалився (І. Котляревський);

Там мої холодні очі По смерті закриють І бездушне моє тіло В тихий гріб зариють (С. Руданський).

2. Позбавлений гуманних почуттів; безсердечний, жорстокий.

Тоді війною звали братовбійство [братовбивство]... Бездушну помсту звали правосуддям (Леся Українка);

Тільки пуста, бездушна людина могла б діяти так, не даючи ради своїм вчинкам (Іван Ле);

Щось металеве, бездушне було в оцих чоловіках (А. Дімаров).

3. Байдужий, холодний.

– Що можу я йому написати? Бездушний лист про різні питання, про міські новини (Леся Українка);

Ніщо в ньому не нагадувало того бездушного педанта, яким Каргат показав себе вранці (Ю. Шовкопляс);

Жодного порушення не можна було помітити за тією бездушною істотою, яка вважала себе видатним ученим (із журн.).