безпритульний

БЕЗПРИТУ́ЛЬНИЙ, а, е.

Який не має притулку, позбавлений догляду, сімейної опіки; бездоглядний, бездомний.

Матимеш хату й ґрунт. Матимеш притулок, і син твій не буде безпритульний (І. Нечуй-Левицький);

– Це ж Улька, сиротинонька, дитя безпритульне, – простогнав дідок із сивою борідкою (І. Микитенко);

А на темних шляхах, біля вогнищ, наче стани циган – безпритульні бурлаки (З. Тулуб);

Її [Гальку] дражнили діти, бо вона давала притулок всякій бездомній, безпритульній живності (О. Бердник);

// у знач. ім. безприту́льний, ного, ч.; безприту́льна, ної, ж. Бездоглядна, бездомна людина.

Не треба було Андрієві пояснювати, що то за дітлахи. Всюдисущі й непобідимі [непереможні] безпритульні (І. Багряний);

Глухо цюкає кайлом забійник. А у вагоні – на всю пельку виспівує безпритульний (Б. Антоненко-Давидович);

* У порівн. А син у той день, немов безпритульний, ходив біля Софіїного дому, чекаючи, коли ж нарешті вийде з майстерні його мати (А. Шиян).