би

БИ, після голосного Б, част.

1. Уживається для творення дієслівних форм умовного способу.

З ним забула б чорнобрива Шляхи, піски, горе (Т. Шевченко);

– Засмутилась би небіжка, коли б прочитала моє життя, як воно списане на спині... (М. Коцюбинський);

Я жив би двічі і помер би двічі, Якби було нам два життя дано (М. Бажан);

Розвиткові зовнішньоекономічних відносин України сприяв би активний приплив іноземного капіталу (із журн.).

2. спонук. Уживається при дієслівних формах для виразу у ввічливій, м'якій формі прохання, пропозиції.

– А я, бач, і прийшов попрохати, чи не позичив би ти мені катеринку?.. (М. Коцюбинський);

[Поліксена:] Пождав би ти безмісячної ночі (Леся Українка);

– Ти почав би ще, як дівчина, вінок собі з того зілля плести, – сміялися бійці (О. Гончар).

3. власне мод. Уживається для означення бажаності або можливості здійснення дії, вираженої дієсловом.

Красо моя молодая, Горенько з тобою! Жить би, жить та .. красотою Людей веселити, Так же ні (Т. Шевченко);

Тільки й на думці, що Павло; як би то хутче побачитись! (Марко Вовчок);

– Ей, чи ж били? – Ні, не били, – панночка блідо всміхнулась, – а нехай би вже ліпше били... (Леся Українка);

От би він зараз ліг і – і, напевно, загойданий втомою та пропасницею, заснув би (І. Багряний);

– Вам би милосердною сестрою бути, – кволо промовив він Шовкунові (О. Гончар).

4. власне мод., розм. Уживається у знач. мов, немов, ніби, буцімто.

– А справді: що це воно [земство], Василь Васильович? – питає голова писаря. – Та кажуть би то, нова якась управа... (Панас Мирний).