буйний

БУ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який виявляється з великою силою; сильний, навальний.

Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш, Збуди його, заграй ти з ним (Т. Шевченко);

Весна прийшла в Донбас рання, буйна, дружна (В. Собко).

2. Який дуже сильно розрісся; пишний, розкішний.

Молоді буйні верби вже поросли тут подекуди по леваді (І. Нечуй-Левицький);

Поет поправив своє буйне волосся і почав (Леся Українка);

Буйна рослинність, затіняючи собою воду, не давала їй добре прогріватися (О. Донченко).

3. Великий розміром.

Ці скіпки дрібні, беріть оці буйніші (Сл. Гр.);

Прийнявся Півень жито розгрібать І буйні зерна вибирать (Л. Глібов);

Буйні краплі поту котилися з-під рудої шапки по його чолу й падали на землю, як горох (М. Коцюбинський);

Вони [листи] були писані .. енергійним, твердим, буйним почерком (Леся Українка).

4. перен. Невгамовний, нестримний.

Буйна фантазія молодого письменника .. знаходить широкий простір у тій першій Франковій повісті (М. Коцюбинський);

Було чути, як .. заходились вони [Настя і Соня] од буйного, шаленого, нестриманого реготу (С. Васильченко);

Схвильований і не в силі стримати буйну радість, – обличчя аж розпливлося в усмішці, – погладив рукою кулемет (А. Головко);

Вони полюбляли Юрка за товариську вдачу, за буйний, але завжди справедливий норов (М. Стельмах);

Повиростали [Данько та Вутанька] буйні обоє, голосисті та непосидющі... (О. Гончар);

// Норовистий (про тварин).

Корова була буйна, насилу з нею справлявся кривий Андрійко (М. Коцюбинський);

// Який виявляє велике збудження, вирує; неспокійний.

Арлекін з трояндою в руці Йде серед буйного карнавалу (М. Рильський);

– Батько! Батько наш! – ревнув у радісній нестямі буйний, розхмелілий натовп (О. Гончар);

// Бурхливий (про потік, хвилі і т. ін.).

Сильне море! зберися на силі! .. Розжени свої буйнії хвилі (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me