буква
БУ́КВА, и, ж.
1. Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; літера.
Писар переписав свій утвір церковними буквами (І. Нечуй-Левицький);
Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви (Леся Українка).
2. перен. Суто формальне значення, зміст чого-небудь.
– Нам просто важко повірити тільки букві вашого наказу (Іван Ле);
Буква закону.
△ (1) Вели́ка (рідко заголо́вна) бу́ква (лі́тера) – графічний знак – буква більшого розміру й особливої форми, з якої починається текст, речення, пишуться власні назви і т. ін.; протилежне мала буква (літера).
Книжкова мініатюра в Україні XIV–XVI ст. збагатилася не тільки чисто художньо. В ній з'явились жанрові мотиви із введенням в ініціали (заголовні букви) зображень людей, що передають місцевий типаж і побут (з наук. літ.);
З великої букви пишуться імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська (з навч. літ.);
Власні назви звичайно означаються на письмі написанням з великої літери (з навч. літ.);
(2) Мала́ бу́ква – графічний знак, буква звичайного розміру; протилежне велика буква (літера).
Мала буква пишеться також після знака питання й знака оклику, якщо вони не закінчують речення (з наук. літ.);
Присвійні прикметники пишуться з малої букви, якщо мають у своєму складі суфікс -ськ- чи входять до складу фразеологічних одиниць (з навч. літ.).
◇ (3) Від бу́кви до бу́кви – від початку до кінця; все.
– А хто ж працює в колгоспі? – цікавився Артьомов, перечитуючи від букви до букви кожен папірець (С. Чорнобривець);
Впи́саний в істо́рію золоти́ми лі́терами (бу́квами) див. впи́саний;
Впи́сувати / вписа́ти в істо́рію золоти́ми лі́терами (бу́квами) див. впи́сувати;
Впи́суватися в істо́рію золоти́ми лі́терами (бу́квами) див. впи́суватися;
(4) Ме́ртва бу́ква – те, що не використовується, залишається без застосування (перев. про закон, постанову і т. ін.).
Народ висуває завдання величезної політичної ваги: добитися того, щоб наука у нас не лишалася мертвою буквою або модною фразою (із журн.);
Досвід перекладачів тієї доби не може залишатися мертвою буквою для наших днів (із журн.).
Значення в інших словниках
- буква — літера – буква Ці іменники вживаються паралельно, але сполучаються з іншими словами по-різному. Людина з великої літери (а не букви). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- буква — бу́ква іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- буква — [буква] -вие, д. і м. -в'і Орфоепічний словник української мови
- буква — -и, ж. 1》 Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; літера. Від букви до букви — від початку до кінця. 2》 перен. Суто формальне значення чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- буква — від бу́кви до бу́кви. Від початку до кінця; все. — А хто ж працює в колгоспі? — цікавився Артьомов, перечитуючи від букви до букви кожен папірець (С. Чорнобривець). ме́ртва бу́ква. Те, що не використовується, залишається без застосування (перев. Фразеологічний словник української мови
- буква — БУ́КВА, ЛІ́ТЕРА, АЗИ́ мн., заст. П'ять цифр І кілька букв: то номер телефону і прізвище таке болючо рідне... (М. Рильський); Це був дуже простий шифр: у звичайному листі, написаному похилим письмом, деякі літери писалися прямо (Л. Словник синонімів української мови
- буква — Бу́ква, -ви, -ві; бу́кви, бу́ков Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- буква — БУ́КВА, и, ж. 1. Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; літера. Писар переписав свій утвір церковними буквами (Н.-Лев., IV, 1956, 190); Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- буква — Буква, -ви ж. 1) = буквиця. 2) Буква. Словник української мови Грінченка