бідкатися

БІ́ДКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Висловлювати жаль, скаржитися, жалітися, плакатися.

– Ой, доле моя проклята! – бідкався Іван, важко ступаючи під гору по .. каменюках (І. Франко);

Але бідкатись не маю чого, бо тепер все-таки не така я безнадійна, як була зимою (Леся Українка);

Варвара пригощала гостей та бідкалася, що .. хазяїна немає (В. Кучер);

Коваль бідкався, що заліза нема (І. Рябокляч);

– Дірок у космосі понаробляли, а у собаки нюх пропадає,– бідкався старшина (А. Крижанівський).

2. з оруд. в. без прийм. і з прийм. над, за, про і т. ін. Бути стурбованим чим-небудь; журитися, сумувати.

Там [у селі] чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами (Панас Мирний);

– Ти не бідкайся за шапкою й кожухом, – співчутливо додав чорнявий, – у мене навіть шуба була... на позиції пропала (С. Скляренко);

Чим завинив мозок, основний орган мислення, що ним бідкаються, із-за його діяльності сохнуть, згорають, хворіють? (О. Бердник).

3. без дод. і з род. в. з прийм. за, коло, біля. Дбати про кого-, що-небудь; клопотатися, піклуватися.

Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі. Ніколи зараз і діточками втішатись... (Марко Вовчок);

Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (І. Нечуй-Левицький);

Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину, й Марині здалося, що це її рідна мати бідкається біля хворої дочки (Л. Дмитерко).

4. рідко. Жити в бідності, бідувати.

– Матері буду усього постачати, чого забажа. Нехай, коли досі бідкалась, .. у розкоші поживе (Г. Квітка-Основ'яненко);

Час іде, минається; ми ждемо собі кращого, бідкаємось, страхаємось (Марко Вовчок).