вабець

ВАБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Птах, що приманює інших птахів.

Голуб-вабець усіх чужих голубів переманює (Сл. Гр.);

Живу собі помалу з жінкою, дітьми та друзями, бавлюсь полюванням та риболовлею, проте хортів і кречетів не держу, тільки перепела-вабця та пронозувату ласицю (М. Лукаш, пер. з тв. М. Сервантеса);

// мисл. Подоба птаха (перев. качки), вигот. з дерева або пластмаси, якою приваблюють дичину.

Човняр кидав у воду вабці – дерев'яні підсадні качки, а собака щораз здригався, зачувши лопотіння крил у повітрі (із журн.).

2. мисл. Те саме, що ва́бик.

Деякі різновиди ріжків використовувались і мисливцями для підманювання здобичі. Такий ріжок називається “вабик” або “вабець” (з наук.-попул. літ.);

На вабці-пищику хлопець виспівує пісеньку рябчика, на голос вабця птахи залюбки відзиваються своєю піснею і часто-густо самі прилітають до нього (із журн.).