важкенько

ВАЖКЕ́НЬКО, розм.

Присл. до важке́нький.

– Да, щастя... Піввіку на чужому полі в три вузлики скрученим. Важкенько це щастя дісталося (С. Добровольський);

Важкенько житиметься мені серед літераторів з моєю закоханістю у сталість та порядок (В. Дрозд);

// у знач. пред.

– Ну, воно трохи важкенько без відпочинку день і ніч робити, – сміється Максим (Б. Грінченко).