варта

ВА́РТА, и, ж.

1. Загін, група людей (перев. озброєних), які охороняють кого-, що-небудь; сторожа.

Вони подались на Джурджулешти, .. де, як кажуть, легше перехопитись через вузький Прут, легше обминути кордонну варту (М. Коцюбинський);

Цілий загін жовнірів – варта теж сиділа на окремих возах поміж хурами арештованих (Олесь Досвітній);

Їх [полонених] до штабу варта гонить (А. Малишко).

2. Вартування, охорона кого-, чого-небудь протягом певного часу.

Оце тільки вдосвіта вернувся [Юхим] з варти та й приліг на часинку (А. Головко);

При світлі каганця один козак роздягався, а другий вбирався на варту (Б. Антоненко-Давидович);

Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні (С. Скляренко).

Бра́ти / взя́ти під ва́рту (під аре́шт) див. бра́ти;

Звільня́ти (випуска́ти) / звільни́ти (ви́пустити) з-під ва́рти див. звільня́ти¹;

Здава́ти / зда́ти ва́рту (змі́ну, чергува́ння і т. ін.) див. здава́ти;

(1) На ва́рті, перев. зі сл. бути, стояти – для охорони кого-, чого-небудь.

Тієї ночі – вже в розташуванні батальйону – стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах... (О. Гончар);

(2) Під ва́ртою (під конво́єм) – у супроводі групи озброєних людей, що ведуть кого-небудь, охороняючи його або запобігаючи втечі.

Потім його відвели під конвоєм у рідне село (І. Франко);

Григорій пройшов під вартою за якихось двадцять кроків від неї (Л. Смілянський);

(3) Поче́сна ва́рта – група людей, вишикуваних для ушанування кого-небудь.

Міністр, тримаючи циліндра в руці, обійшов почесну варту, що стояла, як зелена стіна (Ю. Яновський);

Максим Нерчин стояв струнко в урочисто напруженій шерензі почесної варти (Н. Рибак);

Ста́вити / поста́вити ва́рту (сторо́жу, карау́л і т. ін.) див. ста́вити.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

варта

Значення в інших словниках