варяги
ВАРЯ́ГИ, ів, мн. (одн. варя́г, а, ч.).
1. іст. Давньоруська назва вихідців із Скандинавії, які у IX–XI ст. здійснювали походи в Європу для пограбувань і торгівлі, а також служили як наймані воїни.
Вбігають кілька варягів і кидаються на визвіл Турвальда, оголивши мечі (І. Кочерга);
Є таке місце в “Звенигорі”: оповідання про напад варягів на слов'янське селище (Ю. Яновський);
Вхід на той заповітний двір пильнувала вірна сторожа з варягів, яким Ярослав довіряв найбільше, там вони й жили у великій і теплій хижі, прибудованій майже до самих воріт (П. Загребельний).
2. перен., розм. Люди, запрошені зі сторони для допомоги, посилення чого-небудь.
Як єдину раду в цій безвиході висунуто розпачливу пропозицію всіх тих кандидатів відкинути й покликати якогось варяга. І всі якось відразу погодились на Степанові Радченкові (В. Підмогильний);
Дуже активну роль на ринку семінарів і тренінгів відіграють варяги – представництва закордонних навчальних центрів (з наук.-попул. літ.).
Значення в інших словниках
- варяги — -ів, мн. (одн. варяг, -а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандинавів (норманів), які в 9 ст. чинили напади на Східну і Західну Європу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- варяги — Давньоруська назва норманів (здебільшого шведів), які у VIII — 1-ій половині XI ст. з метою військової здобичі та торгівлі (зокрема, рабами) освоювали водні шляхи Сх. Європи (шлях із варягів у греки та ін.); участь... Універсальний словник-енциклопедія
- варяги — ВАРЯ́ГИ, ів, мн. (одн. варя́г, а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандінавів (норманів), які в IX ст. чинили напади на Східну і Західну Європу, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов’янських князів. Словник української мови в 11 томах