вбивати

ВБИВА́ТИ¹ (УБИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВБИ́ТИ (УБИ́ТИ), вб'ю, вб'єш, док., що.

Ударами заганяти який-небудь предмет у щось (у дерево, в землю і т. ін.).

Дубові палі під мости вбивають в дно ріки, щоб через міст могли пройти важкі грузовики (Н. Забіла);

Він узяв клепку.., обстругав її приблизно в формі скрипки, вбив кілька гвіздків (Ю. Смолич);

// Ударивши, розбивши, вливати в що-небудь (про сирі яйця).

– Я забілила його [борщ] сметаною та і два покладки вбила (О. Кобилянська).

◇ (1) Вбива́ти / вби́ти в го́лову що, кому, чию:

а) частими повтореннями, нагадуваннями або биттям примушувати кого-небудь запам'ятати, усвідомити, збагнути чи засвоїти щось.

Довго вона мучилася з нею, довго била, поки таки вбила їй у голову, як і що треба робити (Панас Мирний);

– Ви, Степане Васильовичу, хоч лінійкою, хоч стусанами, хоч мордачами вбийте цю рихметику [арифметику] в його дурну голову (М. Стельмах);

б) настирливо доводити кому-небудь щось, переконувати кого-небудь у чомусь.

Книжчини [фашистські] були розраховані на німецьку молодь, яка виросла після війни й не мала про неї сталої думки. Цим юнакам і дівчатам вбивали в голову, що всі претензії Гітлера були цілком справедливими (Л. Дмитерко);

Вона [мати] вбивала йому у голову, що він красивіший, розумніший і здібніший за інших (Д. Ткач);

(2) Вбива́ти / вби́ти собі́ в го́лову що – вперто, невідступно триматися яких-небудь думок, намірів, переконань; надумувати.

– Ви, пане Франко, таки справді чудний чоловік! Написати мені листа, приїхати до Коломиї, а потім вбити собі в голову, пробачте на слові, якусь дурницю (П. Колесник);

Клим і синок Олександра Підіпригори найкраще вчилися в церковноприходській школі, а тепер вбили собі в голови, що мають десь далі вчитися (М. Стельмах);

(3) Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) клин між ким, кому і без дод. – роз'єднувати, сварити кого-небудь між собою.

– Непогано було б забити клин між Юрком і турками (В. Малик);

– Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити (В. Собко);

(4) Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к (кіл) [у моги́лу] кого, чого, чию або в що – покінчити з ким-, чим-небудь.

Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Мабуть, це надто поспішно – вбивати осиковий кіл у могилу останнього бюрократа (із журн.).

ВБИВА́ТИ² див. убива́ти¹.