велемудрий

ВЕЛЕМУ́ДРИЙ, а, е, книжн.

Те саме, що великому́дрий.

[Кассандра:] Я бачила, як молодик вродливий з веселим серцем на чужину плив, не посланцем народу велемудрим, не збройним вояком і не купцем (Леся Українка);

[Голоси (з академії):] Нехай живе Василько велемудрий, Нехай пишається, як маків цвіт (Є. Кротевич);

І шум людський, і велемудрі книги, І п'яних струн бентежно-милий спів, І славу, й злото – битія вериги – Я все забув, розкидав і спалив (М. Рильський);

Подальша картина вимальовується така, – соловейком заливається Гордій. – Ви спочиваєте в кріслі, а я, спершись на крісло, слухаю вашу велемудру бесіду (В. Чемерис);

// ірон. Який претендує бути розумнішим, ніж є насправді.

[Храпко:] Бач, він [син] тепер розумний став, учений та велемудрий, – зазнався! (Панас Мирний).