вергати

ВЕ́РГА́ТИ, ве́рга́ю, ве́рга́єш, недок., ВЕ́РГНУТИ, ВЕ́РГТИ, гну, гнеш, док., що, чим і без дод., розм.

Із силою кидати, шпурляти.

Як узяв той ведмідь дуб'я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища (з казки);

“Ще аби градом не вергло”, – лякалась Палагна, загортаючись у кептар (М. Коцюбинський);

Нарід – юрба .. Вона й несе, мов хвиля навісна, І підійма на височінь.., І у безодню вергає... (Л. Старицька-Черняхівська);

Дочка та батько німцям не здавались .. Гранатами вергали в ворогів (М. Рильський);

[Л i я (вертає йому наперсток):] Краще б тобi нiколи не бачити цього наперстка... Поки ще є час, вергни його з мосту в глибоку рiчку... (І. Кочерга);

* Образно. Та щоб збагнути слова суть чудесну, теж треба вергати руду словесну (Д. Білоус).

◇ (1) Ве́рга́ти (ки́дати) громи́ на кого і без дод. – дуже гніватися на кого-небудь, лаяти когось; бурхливо виявляти своє незадоволення, роздратування.

– Ви, шановний добродію... не раз... кидали громи на нелюбих вам поетів і артистів (І. Франко);

[Любов (здержано):] О, ви герої! Раді кидати громи з свого м'якого кубельця на тих, кому доля ніякого притулку не дала (Леся Українка);

Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Ю. Смолич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вергати — Ве́ргати: — кидати [10;XII] Словник з творів Івана Франка
  2. вергати — ве́рга́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  3. вергати — вергаю, вергаєш, недок., вергнути і вергти, -гну, -гнеш, док., перех. і неперех., розм. З силою кидати, шпурляти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вергати — див. кидати Словник синонімів Вусика
  5. вергати — ве́рга́ти (ки́дати) громи́ на кого і без додатка. Дуже гніватися на кого-небудь, лаяти когось; бурхливо виявляти своє незадоволення, роздратування. Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Ю. Фразеологічний словник української мови
  6. вергати — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. вергати — ВЕ́РГА́ТИ, ве́рга́ю, ве́рга́єш, недок., ВЕ́РГНУТИ і ВЕ́РГТИ, гну, гнеш, док., перех. і неперех., розм. З силою кидати, шпурляти. Як узяв той ведмідь дуб’я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища (Укр.. Словник української мови в 11 томах
  8. вергати — Вергати, -гаю, -єш сов. в. верг(ну)ти, -ну, -неш, гл. 1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, то по півтора обіймища. Рудч. Ск. II. 106. 2) вергнути очима. Взглянуть. Ой шила сорочки, — покоротила, вергла очима на побратима. Гол. II. 226. Словник української мови Грінченка