верть

ВЕРТЬ, у знач. присудка, розм.

Уживається як присудок за знач. повернутися, крутнутися.

– Я силувати тебе не буду, – каже Філон. – На се нема й закону, кому кого полюбити. Дак як? Чи вподобала?.. Тоді вона верть, та за двері (Ганна Барвінок);

– Хіба ви маєте право не давати пасажирам їхати? Кондухтор [кондуктор] верть, – поживився, як пес макогоном, – нічого не відказав та й подався собі (Б. Грінченко);

Очі рогом, у горлі дере, а мені наливають знову. Залпом! Я круть, я верть... Вогонь! (Б. Харчук).

◇ (1) Хоч (чи, ні, ані́) верть [а] хоч (чи, ні, ані́) круть <�Хоч (чи, ні, ані́) круть хоч (чи, ні, ані́) верть> кому і без дод. – що не роби, нічого не вдієш, ніщо не допоможе, немає виходу зі скрутного становища.

Розкажи [ластівочко]: чи й там, як тута, Пекло скрізь – ні верть ні круть (П. Грабовський);

Руба поставив [Тарас] питання: “Хочеш за мене заміж чи ні?” Отут мені хоч круть хоч верть (І. Муратов);

– Звужується кільце, як шагренева шкіра, – говорив Іван Антонович. – Тепер їм хоч круть хоч верть, то... Він подивився на Черниша і чекав. – ... то під нашою міною смерть, – кінчив Черниш (О. Гончар);

Умира обиватель – Хоч верть, а хоч круть. А поети ж бува, Що й по смерті живуть (Б. Олійник).