1. Словник української мови у 20 томах

вершити

ВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., що.

1. Робити верх, покрівлю на будівлі.

А коли вже й покрівлю вершити зачали, прийшов до мене наш різьбяр (І. Муратов);

// Укладати верх стогу, скирти, копиці певним способом.

У тих гонах дівчата вершили копиці. Мотря жваво зносила до копиці скошену пашню (С. Добровольський);

У лузі кипить робота. Чоловіки, діти, парубки і підпарубки стягують копиці, вершать довгі та високі стоги (Ю. Збанацький).

2. Здійснювати, виконувати що-небудь.

Літаки вершили свою нищівну справу, – здавалось, чути було, як стогне земля (О. Довженко);

Хан добре знає, як Порта вершить свій суд над непокірними (Б. Левін);

// Вирішувати, ухвалювати що-небудь.

– Я хочу вас попередити – я не ваш слідчий, ні безпосереднє ваше начальство, що буде вершити вашу долю (І. Багряний);

Ця трійця вершила всі фінансові справи імперії (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вершити — верши́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вершити — (доводити до кінця) кінчати, закінчувати, завершувати, вивершувати; П. здійснювати. Словник синонімів Караванського
  3. вершити — I в`ершити-шить, -шать, недок., мисл. Пересуватись по верхівках дерев (про білку та ін. хутрових звірів). II верш`ити-шу, -шиш, недок., перех. 1》 Доводити до кінця, закінчувати робити верх, покрівлю. || Укладати верх стогу, скирти певним способом. 2》 Здійснювати, завершувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вершити — 1. див. подвизатися, верховодити, приказувати 2. це сіно на возі Словник чужослів Павло Штепа
  5. вершити — див. діяти Словник синонімів Вусика
  6. вершити — ГРЕ́БІНЬ (верхнє ребро двосхилого даху), КО́НИК, ВЕРШИ́ЛО діал. Мов чорногуз, маячив (Зарічний) на високому гребені даху (Я. Баш); Голуби спурхнули вгору, повсідалися на конику будинку (Ю. Збанацький). Словник синонімів української мови
  7. вершити — Верши́ти, вершу́, -ши́ш, -ша́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. вершити — ВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., перех. 1. Доводити до кінця, закінчувати робити верх, покрівлю. А коли вже й покрівлю вершити зачали, прийшов до мене наш різьбяр (Мур., Бук. повість, 1959, 38); // Укладати верх стогу, скирти певним способом. Скирта. Словник української мови в 11 томах
  9. вершити — Вершити, -шу, -шиш гл. Завершать, заканчивать. Вершіть у стозі, бо нема на возі. Ном. 2) Насыпать чего либо въ сосудъ выше краевъ. Словник української мови Грінченка