веснувати
ВЕСНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Виконувати весняні роботи.
– Чи здорово коло вас, ґаздине Марто? Та й як веснуєте? Давно вас не бачили (О. Кобилянська);
– Добрий день! Ой, ой, як ви, Параско, вийшли рано веснувати.., – посміхувався Микола Скрип, вітаючись (І. Чендей);
Польовими дорогами там і там торохтять, вискрипують вози, куряву здіймаючи, форкають в упряжі гладкі коні – їдуть люди в поле веснувати (І. Нижник).
2. перев. з обставиною місця. Проводити де-небудь весну; жити у весняну пору в певному місці.
Нам теж треба поспішати додому, бо незабаром ріки розіллються так, що й веснувати доведеться біля Дубна (В. Малик);
Чоловік Насті виїхав у перший день війни, а вона лишилася, бо після пологів була. Жила в людей по хатах, а тоді покрила соломою каплицю біля костьолу і якось веснувала в ній (М. Малиновська);
“Сміливий” – та це ж містечко Сміла, куди вони поїхали веснувати й літувати! (Ю. Хорунжий).
Значення в інших словниках
- веснувати — веснува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- веснувати — -ую, -уєш, недок. Виконувати весняні роботи. Великий тлумачний словник сучасної мови
- веснувати — ВЕСНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Виконувати весняні роботи. — Чи здорово коло вас, газдине Марто? Та й як веснуєте? Давно вас не бачили (Коб., III, 1956, 526); — Добрий день! Ой, ой, як ви, Параско, вийшли рано веснувати.., — посміхувався Микола Скрип, вітаючись (Чендей, Вітер.., 1958, 78). Словник української мови в 11 томах
- веснувати — Веснувати, -ную, -єш гл. Дѣлать весеннія работы; проводить весну. Желех. Дай, Боже, веснувати! Фр. Пр. 152. Словник української мови Грінченка