вестготи
ВЕСТГО́ТИ, ів, мн. (одн. вестго́т, а, ч.), іст.
Західна гілка групи германських племен готів.
Наприкінці IV ст. Риму довелося зіткнутися із сильним натиском германського племені вестготів, котрих, у свою чергу, тіснили племена гунів (з наук. літ.);
У Південній Галлії вестготи заснували своє власне Тулузьке королівство (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вестготи — -ів, мн., іст. Західне відгалуження готів, які в 3-4 ст. оселилися між рікою Дністром і пониззям Дунаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вестготи — ВЕСТГО́ТИ, ів, мн., іст. Західне відгалуження готів, які жили на території сучасної південно-східної Прибалтики, а в III-IV ст. оселилися між рікою Дністром і пониззям Дунаю. У 451 р. гунни.. Словник української мови в 11 томах