вибілювати

ВИБІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, ВИБІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́БІЛИТИ, лю, лиш, док.

1. що. Білити всі предмети або всю поверхню чого-небудь розчином крейди, вапна і т. ін.

Вапном вибілює [дідусь] Яблуні підряд (М. Познанська);

[Ганна:] Паски сама напекла.., хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала! (М. Кропивницький);

// перен. Покривати чим-небудь білим.

Все частіше і частіше приморозки вибілювали аеродром сріблястим інеєм (В. Собко);

– Скоро зима. Все замете, все вибілить (Ю. Винничук).

2. що. Піддаючи дії сонця, повітря і води, робити що-небудь білим, позбавляючи природного забарвлення (тканину, пряжу і т. ін.).

Тож скільки біля річки вибілювали те полотно (А. Хижняк);

І напряла, і виткала, і вибілила полотно (Сл. Гр.);

Не всяка баба як слід вибілить тринадцятку на сорочку (М. Стельмах);

// Змазуючи обличчя, руки, шию, волосся певними речовинами або засобами, робити білішим, білим.

Не ти личко вибіляла (Сл. Гр.);

– Навіщо ти так вибілюєш волосся? Адже все одно через деякий час твій наречений зрозуміє, що ти не блондинка (із журн.);

Вибілити руки;

// Піддаючи спеціальному обробленню, робити білим.

У фарбувальному цеху полотно стабілізують і вибілюють (з газ.).

3. перен., кого, що і без прям. дод. Виправдовувати, приховуючи провину.

Останньою свинею був би я, коли б сьогодні став вибілювати себе коштом тієї дівчини .. Мовляв, обплутала мене, збила з пантелику і так далі (Ірина Вільде);

// Знаходити логічне пояснення чому-небудь.

І раніше траплялося зі мною таке, що потім жоден здоровий глузд не вибілить (В. Дрозд).

4. спец., що. Покривати полудою.

Вибілити посуд.