виважувати

ВИВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, розм., рідко ВИВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВАЖИТИ, жу, жиш, док.

1. що. Визначати вагу якого-небудь предмета.

Меккінець, безтурботно присівши до клуночка, розгорнув його і почав рахувати шматки срібла, виважуючи їх на долоні (Олесь Досвітній);

– Можу ще набавити, я чоловік не скупий, – виважує [Січкар] пачку на руці (М. Стельмах).

2. що. Вивіряти правильність ваги, терезів.

3. що, перен. Всебічно обмірковувати; оцінювати.

Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (О. Довженко);

Сіверська нічого не виважувала і не аналізувала (В. Дрозд);

Була ся наймичка людина розсудливая: все обміркує, усе виважить (Марко Вовчок).

4. що. Підіймати що-небудь за допомогою підкладеного під нього важеля, підойми.

Васюк держалном лопати виважував вугляну брилу (О. Кундзич);

Вони знову знайшли того дуба, під яким було стільки грибів. – Це ж треба так зародити! – Северин ще виважив сімейку (М. Стельмах);

// Виставляти двері, висаджувати їх.

– Коли сторож, почувши стогнання в моїм покою, покликав поліцію, ся виважила двері і веліла забрати мене до шпиталю (І. Франко);

[Франко:] Завжди з якоюсь витівкою: то заспіває [Яремчук] під дверима, то застукає – мало дверей не виважить (Л. Смілянський);

// Піднімати що-небудь вище грудей або на спину, дуже напружуючись.

Він таки ходив на ту секцію, виважував ту ідіотську штангу і писав про Мар'яну свої безнадійні, розчулені вірші (О. Гончар);

Старий Шумейко .. схопив мішок з борошном, згарячу виважив його собі на плечі і по дерев'яних східцях виніс на другий поверх (А. Шиян).

5. що і без прям. дод., рідко. Те саме, що вива́жуватися 2.

Як забожиться, та ще й кулаком перед очима тобі виважить – ну і все геть чисто розумієш (Іван Ле).

(1) Ви́важити ру́ку – розмахнутися рукою (для удару).

Панич якось його чи вскубнув, чи вщипнув... А той як виважить руку, як удере [ударить] його з усього маху по пиці... (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me