виважувати

ВИВА́ЖУВАТИ, ую, уєш і розм. ВИВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВАЖИТИ, жу, жиш, док.

1. перех. Визначати вагу якого-небудь предмета.

Меккінець, безтурботно присівши до клуночка, розгорнув його і почав рахувати шматки срібла, виважуючи їх на долоні (Досв., Гюлле, 1961, 124);

— Можу ще набавити, я чоловік не скупий, — виважує [Січкар] пачку на руці (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 37).

2. перех. Вивіряти правильність ваги, терезів.

3. перех., перен. Всебічно обмірковувати; оцінювати.

Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Довж., Зач. Десна, 1957, 59);

Була ся наймичка людина розсудливая: все обміркує, усе виважить (Вовчок, VI, 1956, 220).

4. перех. Підіймати предмет за допомогою підкладеного під нього важеля, підойми.

Васюк держалном лопати виважував вугляну брилу (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 168);

// Виставляти двері, висаджувати їх.

— Коли сторож, почувши стогнання в моїм покою, покликав поліцію, ся виважила двері і веліла забрати мене до шпиталю (Фр., IV, 1950, 292);

[Франко:] Завжди з якоюсь витівкою: то заспіває [Яремчук] під дверима, то застукає — мало дверей не виважить (Сміл., Сад, 1952, 346);

// Піднімати що-небудь вище грудей або на спину, дуже напружуючись.

І він таки ходив на ту секцію, виважував ту ідіотську штангу і писав про Мар’яну свої безнадійні, розчулені вірші (Гончар, Людина.., 1960, 50);

Старий Шумейко.. схопив мішок з борошном, згарячу виважив його собі на плечі і по дерев’яних східцях виніс на другий поверх (Шиян, Баланда, 1957, 66).

5. перех. і неперех., рідко. Те саме, що вива́жуватися 2.

Як забожиться, та ще й кулаком перед очима тобі виважить — ну і все геть чисто розумієш (Ле, Мої листи, 1945, 70).

Ви́важити ру́ку — розмахнутися рукою.

Панич якось його чи вскубнув, чи вщипнув… А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці… (Мирний, II, 1954, 63).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

виважувати

Значення в інших словниках