видавлювати

ВИДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДАВИТИ, влю, виш; мн. ви́давлять; док.

1. що. Натискуючи, видобувати що-небудь.

Танцював на учтах довкола столу з бочкою пива на плечах. Видавлював у жмені олію з горіхів (П. Загребельний);

Дістав [капітан] із кобури свій ТТ, вийняв магазин, став видавлювати у нього набої (А. Дімаров);

// Стискуючи що-небудь, звільняти від якоїсь рідини і т. ін.

Онучі вже намокли, зробилися важкими, бо ненароком ступила десь у проталину. Коли ступає, чавкають, видавлюючи з себе воду, залишаючи слід на чистому снігу (К. Гриб);

– Треба скинути й сорочку, – хай болячки всі на виду. Якусь, може, треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити (А. Головко).

2. що. Давлячи, натискуючи, вибивати, виламувати що-небудь.

– Як тільки почуєш мій голос, видавлюй шибку і... Ти знаєш, як це робиться (Микита Чернявський);

Раптом тріснуло скло, і скалки посипалися геть на колію. – Хто це зробив? Штраф! Знову видавили вікно! – гукала кондукторша [кондукторка] (П. Автомонов).

3. що, з кого, перен. Через силу, примушуючи себе, говорити що-небудь або виявляти якісь почуття.

– Ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити.., – сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх (І. Франко);

– Вони... Божі люди... старці, – видавлювала слово за словом Леся (М. Олійник);

// з кого. Примушуючи, спонукаючи кого-небудь до чогось, одержувати щось.

Одному залегко правитись віршем, а другому – хоч дави його! – а вірша з його [нього] не видавиш (Панас Мирний).

4. що і без дод. Натискуючи чимсь, залишати слід, відбиток і т. ін.

Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку (Григорій Тютюнник);

Обернувшись до палаючого барака, він видавлював огризком товстого олівця через усю “арбайтскарте”: звільнений, звільнена, звільнений, звільнена... (О. Гончар).

5. кого, що, перен. Примушувати кого-небудь залишити щось (оселю, територію і т. ін.).

1631 року шведські війська крок за кроком стали буквально видавлювати війська Католицької ліги і Габсбургської імперії з Північної та Середньої Німеччини (з наук.-попул. літ.).

◇ (1) Ви́давити (ви́бити) олі́ю з кого, заст. – дуже побити кого-небудь.

Получиш [дістанеш] добру халазію, Він видавить з тебе олію, От тілько й ще тут побарись (І. Котляревський);

(2) Вида́влювати / ви́давити [з оче́й] сльо́зи (сльозу́) – зворушуючи, впливаючи на почуття або вражаючи чимсь, доводити кого-небудь до плачу.

Ніжні звуки [музики] млосно стискували серце, видавлювали з очей сльози (Ю. Збанацький);

[Кнур:] Такої співай... важкої... щоб, як камінь, давила на серце. Може, хоч сльози видавить! (Панас Мирний);

Біль і образа видавили з мене сльозу (Є. Кравченко);

(3) Вида́влювати / ви́давити з се́бе – неохоче або через силу говорити що-небудь.

Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними, губами: – Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар);

– В ліс, кажеш? – видавив з себе [Сидорчук] одним подихом так, начебто в тому короткому слові таїлись для нього всі сто смертей. – А за селом, гадаєш, дозорів немає? (Ю. Бедзик);

(4) Вида́влювати (вижима́ти, витяга́ти і т. ін.) / ви́давити (ви́жати, ви́тягнути і т. ін.) [всі] со́ки:

а) (з кого) нещадно експлуатувати, визискувати кого-небудь.

[Шкереберть:] Я пускав з торбою вдів і сиріт, я видавлював усі соки з робітників, робив їх рабами своїми (М. Кропивницький);

Витягав соки пан Кшивокольський із своїх хлопів. Він хотів би, аби вони й не спали, і не їли, а все би робили, робили (Г. Хоткевич);

Пришельці-колонізатори гидкі, а хіба менш гидкі вислужники їхні, холуї? Запроданці, що сіли на тих уранах і вичавлюють соки з своїх одноплемінців [одноплемінників] (О. Гончар);

Вижмуть підприємці з таких, як він, соки, .. награбують доларів, заюшених кров'ю, а їх, трудівників, згодом виженуть на вулицю (І. Цюпа);

б) (з кого і без дод.) дуже знесилювати, виснажувати кого-небудь важкою роботою.

Василь переривався на роботі, але куракінська панщина виїдала усі соки (Г. Хоткевич);

Колись, за Франца-Йосифа та польського панства, бідак все життя пнувся на свою хатину, витягав з себе соки й з нової хати поганяв до ями (С. Чорнобривець);

(5) Не ви́давиш сло́ва:

а) (з кого) хто-небудь дуже мовчазний, небалакучий.

Вони їздять мовчки з Турки в Бориню і назад. Туди і назад. Недарма кажуть, що з Данила Мармури слова не видавиш (С. Чорнобривець);

б) хто-небудь не хоче говорити, мовчить.

Аж сама Харитина дивується: – То, було, слова не видавиш, а на старість ніби прорвало (Микита Чернявський).