визволяти

ВИЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ЗВОЛИТИ, лю, лиш, док.

1. кого, що і без прям. дод. Робити вільним кого-, що-небудь, надавати свободу кому-, чому-небудь.

Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Зібрав хлопців та й поїхав .. Із турецької неволі Братів визволяти (Т. Шевченко);

Коли це чую, скрикнув, а далі гомонить із кимось... Я прожогом туди, визволяти: думаю, на яку сатану двоногу набрів (І. Багряний);

Тут починалась невiдома течiя, гра, яка визволяла мене вiд мене ж самого (Р. Андріяшик);

[Панас:] Ми визволимо бранців або покладемо в степу свої голови (І. Нечуй-Левицький).

2. кого, що, перев. док. Допомагати позбутися чого-небудь неприємного (хвороби, болю і т. ін.).

Господь визволить душу рабів Своїх, і винні не будуть усі, хто вдається до Нього! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Тепер вже Онисина мати не була слаба, не хорувала: чиста дитяча молитва .. визволила її з тяжкої хвороби (Д. Мордовець).

3. що. Відвойовувати захоплену ворогом територію.

То – Богдан, орел крилатий, Йде на Україну Визволяти-рятувати Стоптану країну (Микола Чернявський);

Данило з дружиною мчав у Галич визволяти його від угорських баронів (А. Хижняк).

4. що. Висмикувати, витягати кого-, що-небудь схоплене, затиснуте кимсь, чимсь.

– Се ви, Семене Івановичу, – насилу промовила словце [слівце] і стала визволяти тихенько свою руку (Г. Квітка-Основ'яненко);

Сидить дідок і вже майже всю бороду визволив з дуба (А. Шиян).

5. кого, що. Допомагати виходити зі скрутного становища; виручати.

Дозволь тобі, моя зброє, шану дати, Вміла ж мене у поході визволяти (П. Усенко);

Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар (Л. Глібов);

Хлопчина радісно посміхнувся, коли задзеленчав дзвоник і визволив його з важкого становища (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me