визволяти

ВИЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ЗВОЛИТИ, лю, лиш, док., перех.

1. Звільняти кого-небудь з неволі, полону, ув’язнення і т. ін.

Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Зібрав хлопців та й поїхав.. Із турецької неволі Братів визволяти (Шевч., І, 1951, 203);

[Панас:] Ми визволимо бранців або покладемо в степу свої голови (Н.-Лев., II, 1956, 442);

Революція не дала загинути Котовському і визволила його з в’язниці (Смолич, Світанок.., 1953, 24).

2. Робити вільним, надавати свободи кому-, чому-небудь, позбавляючи пригноблення, безправ’я, чийогось панування.

Велика Жовтнева соціалістична революція визволила людину з пут експлуатації і темноти (Козл., Відродження.., 1950, 87).

3. Відвойовувати захоплену ворогом територію.

Данило з дружиною мчав у Галич визволяти його від угорських баронів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 423);

То — Богдан, орел крилатий, Йде на Україну Визволяти-рятувати Стоптану країну (Черн., Поезії, 1959, 277);

Виступають наші лави Визволять радянський край (Криж., Під зорями.., 1950, 75).

4. Висмикувати, витягати що-небудь схоплене, затиснуте кимсь, чимсь.

— Се ви, Семене Івановичу, — насилу промовила словце [Галочка] і стала визволяти тихенько свою руку (Кв.-Осн., II, 1956, 332);

Сидить дідок і вже майже всю бороду визволив з дуба (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 17).

5. Допомагати виходити з скрутного становища.

Дозволь тобі, моя зброє, шану дати, Вміла ж мене у поході визволяти (Ус., Вибр., 1948, 291);

Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар (Гл., Вибр., 1957, 193);

Хлопчина радісно посміхнувся, коли задзеленчав дзвоник і визволив його з важкого становища (Донч., IV, 1957, 184).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me