визнавати

ВИЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., ВИ́ЗНАТИ, аю, аєш, док.

1. кого, що. Вважати кого-, що-небудь дійсним, справжнім, законним.

Не люблю я масла, не визнаю його за харч (з переказу);

Ринкова економіка, до якої ми хочемо перейти, визнає тільки одні ціни – ціни рівноваги (з газ.);

Кожного, хто Мене [Ісуса Христа] визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Старий визнав її [невістку], проте сорочки сам собі пере (О. Гончар);

// Давати позитивну оцінку кому-, чому-небудь, вважати кого-, що-небудь відповідним певним вимогам.

Вона визнавала тільки три свої найулюбленіші пісні, які кожного разу загадувала співати й нам (Б. Антоненко-Давидович);

Букви золотом відтиснено: кожне слово – золотник. Між братів-народів визнано український наш словник (Д. Білоус).

2. що і без прям. дод., також із спол. що. Признаватися в чому-небудь, погоджуватися з чимсь, стверджувати істинність чогось.

[Дремлюга:] Наша область ніколи не була серед останніх .. Недоліки є, визнаю (О. Корнійчук);

– Визнаю, що, може, не тут мені з вами треба говорить (А. Шиян);

– Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати-вимовити (Марко Вовчок);

Він .. і зараз може вголос визнати, що опоненти не завжди додержувались правил наукової дискусії, вдавались і до недозволених прийомів (Ю. Шовкопляс);

// Упевнившись у чому-небудь, вирішувати щось.

Ісен-Джан визнав найкраще зникнути за першим горбом скель (Іван Ле).

3. кого, що. Вважати кого-, що-небудь за кого – що, ким, чим.

Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Шофер .. почав лаштувати свої вудки, бо принципово не визнавав спінінга за серйозну рибальську снасть (М. Чабанівський);

Майнула в пам'яті обполіскана ранковим Чадаком [річкою] пругка постать. Коли б завмерло стала – за шедевр монумента краси дівочої визнав би (Іван Ле).

4. тільки недок., що. Дотримуватися того чи іншого віросповідання.

Вимирали звільна старці, тямущі давньої віри, а хоч деякі й жили ще, то вже не сміли визнавати її одверто (І. Франко).

5. із спол. що, діал. Дізнаватися.

Знайшли у його замок та по тому й визнали, що він украв гроші у скрині (Сл. Гр.).

◇ (1) Визнава́ти (признава́ти) / ви́знати (призна́ти) ра́цію кому, рідко – уважати кого-небудь правим у чомусь.

– Я розумію, чого ти хочеш, – почав він, – навіть визнаю тобі рацію (В. Підмогильний);

– Авжеж, – підхопила Октуся, – от нехай-но панєнка [панянка] вбере довгу сукню, то признає нам рацію (Леся Українка).