викати
ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Звертаючись до кого-небудь, говорити “ви”.
[Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (М. Кропивницький);
– Тільки ти, будь ласка, сядь і не “викай”, – це – міщанство (В. Винниченко);
– Як звати вас? – повторив я запитання. – Мене?.. – і дівчина осміхнулася. – Чудний ти якийсь. У нас тільки на старших .. викають (В. Минко);
– На другому блоці спитай Щербака Тимофія Лаврентійовича .. І не здумай на нього викати. Він цього не терпить (М. Рудь).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- викати — ви́кати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- викати — -аю, -аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, казати "ви". Великий тлумачний словник сучасної мови
- викати — ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити "ви". [Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (Кроп., І, 1958, 400); — Як звати вас? — повторив я запитання. — Мене?.. — і дівчина осміхнулася. Словник української мови в 11 томах
- викати — Ви́кати, -каю, -єш гл. Говорить «вы». Господарь слузі не викає. Ном. № 10388. Словник української мови Грінченка