викати
ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити "ви".
[Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (Кроп., І, 1958, 400);
— Як звати вас? — повторив я запитання. — Мене?.. — і дівчина осміхнулася. — Чудний ти якийсь. У нас тільки на старших.. викають (Минко, Моя Минківка, 1962, 126);
— На другому блоці спитай Щербака Тимофія Лаврентійовича.. І не здумай на нього викати. Він цього не терпить (Рудь, Гомін.., 1959, 76).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- викати — ви́кати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- викати — -аю, -аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, казати "ви". Великий тлумачний словник сучасної мови
- викати — ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити “ви”. [Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (М. Кропивницький); – Тільки ти, будь ласка, сядь і не “викай”, – це – міщанство (В. Словник української мови у 20 томах
- викати — Ви́кати, -каю, -єш гл. Говорить «вы». Господарь слузі не викає. Ном. № 10388. Словник української мови Грінченка