викурювати

ВИКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́КУРИТИ, рю, риш, док.

1. кого. За допомогою диму виганяти кого-небудь звідкись.

Як мисливець викурює лисицю з нори, так старий бойовий командир “Буревісника” зуміє примусити підводний човен рушити з свого місця (М. Трублаїні);

– Як хочеш, пане добродзею [добродію], покушать меду, викури бджіл... (М. Коцюбинський).

2. кого, перен. Примушувати кого-небудь піти звідкись геть або залишити місце свого проживання.

[Ларивон:] Віриш, як увіпреться [упреться Макар] в хату, то нічим його і не викуриш (М. Кропивницький);

– Я став громадським писарем, викуривши з села давнього писаря (І. Франко);

– Ідеш від нас? – сумовито спитав Пересада. – Викурили тебе? (П. Автомонов);

Викурити ворога з навчальних корпусів так і не вдавалося (з публіц. літ.);

// з кого – чого. Позбавляти кого-, що-небудь чогось.

Ніякі пригоди не викурили й досі з неї тієї невгомонної веселості, тієї невмирущої чулості, яка була замолоду (Дніпрова Чайка).

3. що. Випалювати (цигарку, люльку, тютюн).

Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав (Ю. Яновський);

Грицько викурив люльку коло печі й узявся за шапку (Панас Мирний);

Сюди іноді на хвилину забігали вартові – викурити цигарку (Л. Смілянський).

4. що. Виготовляти способом перегону (горілку, спирт і т. ін.).

На Лівобережжі України на початку XIX ст. викурювали 3,6 млн відер горілки на рік (з наук. літ.).

◇ (1) Не ви́курити й ла́даном (сі́ркою) кого – ніяк не можна вигнати кого-небудь звідкись.

– Та часом і свій брат, запорожець, як, було, вбереться в хату, то й ладаном не викуриш (Панас Мирний);

Найздоровіші та найспритніші захоплювали верхні полиці і їх звідтіля вже, мабуть, не викурив би й сіркою (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me