вилазка

ВИ́ЛАЗКА, и, ж.

1. Вихід, виліт і т. ін. якоїсь частини війська з фортеці, місця свого розташування для несподіваного нападу на ворога.

Трояни, вилазку зробивши, .. З Енеєм вкупу ізійшлись (І. Котляревський);

Не давали [наші війська] спокою противникові ні вдень ні вночі, роблячи окремі вилазки (В. Кучер).

2. розм. Прогулянка за місто, село і т. ін.

У вихідний день влаштовується колективна вилазка на лижах (О. Копиленко);

– Я мав час на поради, на промови, на вилазки до лісу, на ходіння по ресторанах (О. Чорногуз).

3. перен., розм. Зухвалий виступ (у 4 знач.) проти кого-, чого-небудь.

– Хіба ти забув? – сказала товаришка Галакта. – Та сьогодні ж доповідь про останню вилазку проти самокритики (М. Хвильовий);

– Хочу тільки тебе попередити: готуйся до найгіршого. Твій лист тут розцінюють як злісну вилазку правого опортуніста, переродженця (А. Дімаров).

4. Малопомітний або прихований отвір, через який можна пролізти.

Петруня крадькома лізе у вилазку в частоколі (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me