вилазити

ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм.

1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях.

– Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати – так ого-го! .. Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Л. Яновська);

В імперіалістичну війну вилазив рачки по окопах, в окопах і з більшовиками пізнався (Ю. Збанацький).

2. Багато ходити, побувати скрізь, у багатьох місцях.

Ми довго блукали по заводу, вилазили по всіх закутках (Л. Смілянський).

ВИЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш, ВИЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш; наказ. сп. вила́зь; недок., ВИ́ЛІЗТИ, зу, зеш; наказ. сп. ви́лізь; док.

1. Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись.

Синіють скрізь проліски; кузьки всякі вилазять на сонце (А. Тесленко);

Тихо вилазив [Грицько] на чотирьох з-під печі (С. Васильченко);

На горбочки почали вилазити жовто-каштанові ящірки (О. Донченко);

Тихо, щоб не розбудити нікого з своїх, Віра вилазить через вікно (А. Шиян);

Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить... (Л. Глібов);

// розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись.

– Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він з комишів і ставав над Остапом (М. Коцюбинський);

Скоро станція, там вилізати, і спішу я кінець найти (М. Хвильовий);

Михайло вилазить з машини (Ю. Яновський);

– Оце вже Веселівка! Вилазьте! (А. Крижанівський);

// перен., розм. Із труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити із скрутного становища.

– Нічого, виб'ємось у люди – легше стане. А поки зі злиднів виліземо – роби, хоч перервись (А. Головко);

Вся сім'я в честі ходить. Вилізли з нестатків (К. Гордієнко).

2. Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь.

Прив'язав [Улас] кошик до себе й почав вилазить по вірьовках вгору (І. Нечуй-Левицький);

[Панас:] Лазив я, знаєш, по риштованню на дзвіниці, виліз до самого .. хреста та й сиджу (С. Васильченко);

За руки взявшись, пружно і святково, Ми вилізли на скирту золоту (М. Вінграновський);

// розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін.

Ми вже ходили в весняних пальтах, і нам легко було вилазити на гори і збігати в яри (Л. Смілянський);

// перен., розм. Домагатися певного суспільного становища, використовуючи всі можливості.

[Данченко:] Мовчи вже, коли не тямиш!.. Кортить у пани вилізти!.. (Б. Грінченко);

– Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер).

3. розм. З'являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися.

– Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко);

Він [Максим] розплющив очі, дивився на ті свої ноги в ганчір'яних бурках, із яких вилізали пальці, ворушив тими пальцями й знову закривав очі (І. Багряний).

4. Випадати (про волосся, вовну і т. ін.).

А коси тії, як у кішки хвости, та й ті вилазять (Панас Мирний).

5. тільки недок., із запереч. част. не, розм. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись.

То дід ніколи з своєї пасіки не вилазив, поки не похова аж бджіл у погріб, а то покинув і їх та прийшов (Панас Мирний);

Пізніше, коли дорогу узнали в поле та в ліс, – то й не вилазили з їх [них] (С. Васильченко);

Перші місяці Каринський не вилазив з цехів, намагаючись дізнатися, що робиться з кам'яновугільним маслом у приладах та трубах (Ю. Шовкопляс);

// перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі.

– Живемо напівголодні, сонця ніколи не бачимо, бабраємось у бруді, дихаємо смітником та нужником, з хвороб не вилазимо (В. Винниченко);

– Землю багатіям віддали за половину. Самі з наймів не вилазите (Є. Кравченко).

◇ [Аж] із шку́ри (зі шкі́ри) лі́зти (вила́зити, рідше вилу́зуватися і т. ін.) див. лі́зти;

[Аж (і)] о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть (вила́зять) / полі́зли (ви́лізли) див. о́ко¹;

[Аж] о́чі [з ло́ба (з голови́)] вила́зять (лі́зуть) див. о́ко¹;

Ви́крутитися (ви́лізти, ви́братися і т. ін.) з ха́ле́пи див. викру́чуватися;

(1) Вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти з дра́нтя – почати гарно одягатися.

Потроху-потроху коваленківська молодь стала вилазити з дрантя: дівки ясніли на свята такими хустками барвистими, що очі вбирали, а парубота одягала нові картузи і взувала хромові чоботи (А. Дімаров);

(2) Вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи – переставати бути ізольованим від інших, починати цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів.

– Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (із журн.);

(3) Вила́зити / ви́лізти з боргі́в – повністю сплачувати позичені гроші.

– Ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському (Ірина Вільде);

(4) Вила́зити / ви́лізти наве́рх (назо́вні) – несподівано або непередбачено виявлятися, ставати очевидним, нагадувати про себе (про щось небажане або приховуване).

Що б він тепер дав, коли можна було її [правду] викинути з пам'яті, забути... Так ні!.. Таке не забувається!.. Воно .. вилазить наверх (Панас Мирний);

Я навіть мало помічала ту силу підкупу, .. брехні та мошенства [шахрайства], що теж вилізло наверх перед виборами (Леся Українка);

Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Ю. Яновський);

(5) Ви́лізти (ви́йти, рідко полі́зти) / вила́зити (виліза́ти, вихо́дити) бо́ком кому і без дод.:

а) призвести до негативних для кого-небудь наслідків; погано кінчитися.

– Про те ваше хазяйнування я знаю. Знаю... Воно тобі ще боком вилізе (О. Копиленко);

А ти згадай криваве дишло, Яке фашистам боком вийшло! Яке хребет їм перебило (В. Іванович);

Поділився я своєю прикрістю з колегами-водіями на робітничих зборах. Що й вилізло мені боком: Коровін звільнив мене з роботи (із журн.);

Вся наша фальш, вся тупість, .. увесь наш псевдодемократизм, перемішаний з сатрапством, – все вилізає боком і котить на нас (О. Довженко);

Ті витівки (бувало... ненароком...) Вилазили, скажу брутально, боком (М. Рильський);

б) не піти на користь, не принести користі.

Чуже добро боком вилізе (з переказу);

Не микайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця боком вилізе! (прислів'я);

в) не минути даремно, стати причиною для покарання за щось.

Це їм [панам] так не минеться, чужа кривда вилізе боком (М. Коцюбинський);

[Домаха:] Звичайне, ви на гроші пожаднились [поласились], отож і підлестились укупі з своєю дочкою! Та скажіть ви своїй прекрасній панночці, що їй ті гроші й худоба боком вилізуть! (Олена Пчілка);

В одне́ (одно́) ву́хо влі́зти, а в дру́ге ви́лізти див. вла́зити;

Заговори́ло (ви́лізло) нутро́ див. нутро́;

[І] о́чі повила́зять (ви́лізуть) див. о́ко¹;

О́чі вила́зять див. о́ко¹;

(6) Ро́гом вила́зити (вихо́дити) / ви́лізти (ви́йти) кому і без дод. – мати для кого-небудь негативні наслідки.

– Значить, так, одвезем їх [бійців] на Борзенків хутір до кума Никифора. А він уже зна як. Ну, я пішов. Глядіть же, бісові сини, під бабськими спідницями засядете – прокляну. І мій хліб-сіль рогом вилізе (Григорій Тютюнник);

Сіда́ти (вила́зити) / сі́сти (ви́лізти) на го́лову див. сіда́ти;

(7) Хоч із шку́ри ви́лізь, грубо – обов'язково дістань де завгодно і будь-якими способами; візьми де хочеш.

А попідростали [діти] – в голові туманіє. Тому чоботи, тому крамні штани, тому картуза, тому чорта-біса, а ти, батьку, хоч з шкури вилізь, а дай (А. Іщук).