вилазити
ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм.
1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях.
— Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати — так ого-го!..Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Л. Янов., І, 1959, 414);
В імперіалістичну війну вилазив рачки по окопах, в окопах і з більшовиками пізнався (Збан., Малин. дзвін, 1958, 138).
2. Багато ходити, побувати скрізь, в багатьох місцях.
Ми довго блукали по заводу, вилазили по всіх закутках (Сміл., Сашко, 1957, 84).
ВИЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш і ВИЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛІЗТИ, зу, зеш, док.
1. Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись.
Синіють скрізь проліски; кузьки всякі вилазять на сонце (Тесл., З книги життя, 1918, 101);
Тихо вилазив [Грицько] на чотирьох з-під печі (Вас., І, 1959, 120);
На горбочки почали вилазити жовто-каштанові ящірки (Донч., І, 1956, 149);
Тихо, щоб не розбудити нікого з своїх, Віра вилазить через вікно (Шиян, Баланда, 1957, 184);
Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить… (Гл., Вибр., 1957, 193);
// розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись.
— Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії (Кв.-Осн., II, 1956, 300);
Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він з комишів і ставав над Остапом (Коцюб., І, 1955, 365);
Михайло вилазить з машини (Ю. Янов., І, 1958, 594);
// перен., розм. З труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити з якогось становища.
Вся сім’я в честі ходить. Вилізли з нестатків (Горд., II, 1959, 345);
— Нічого, виб’ємось у люди — легше стане. А поки зі злиднів виліземо — роби, хоч перервись (Головко, II, 1957, 40).
◊ Вила́зити (ви́лізти) з боргі́в — повністю сплачувати борги.
— Ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському (Вільде, Сестри.., 1958, 355).
2. Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь.
Прив’язав [Улас] кошик до себе й почав вилазить по вірьовках вгору (Н.-Лев., III, 1956, 300);
[Панас:] Лазив я, знаєш, по риштованню на дзвіниці, виліз до самого ..хреста та й сиджу (Вас., III, 1960, 247);
Юра виліз на придорожній стовпчик і замахав руками з усіх сил (Смолич, II, 1958, 23);
// розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін.
Ми вже ходили в весняних пальтах, і нам легко було вилазити на гори і збігати в яри (Сміл., Сашко, 1957, 37);
// перен., розм. Домагатися певного суспільного становища будь-якими засобами.
[Данченко:] Мовчи вже, коли не тямиш!.. Кортить у пани вилізти!.. (Гр., II, 1963, 523);
— Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (Кучер, Трудна любов, 1960, 440).
3. розм. З’являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися.
Головне місце на возі займала залізна бочка, до якої з одного боку притулилась скриня з дрібним струментом, а з другого — дірявий мішок, так напханий дерев’яними загостреними кілочками, що вони аж вилізали крізь дірки (Коцюб., І, 1955, 225);
— Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (Довж., Зач. Десна, 1957, 461);
// перен. Робитися помітним.
Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Ю. Янов., II, 1954, 134).
◊ Вила́зити (ви́лізти) бо́ком — призводити до поганих наслідків.
— Це їм [панам] так не минеться, чужа кривда вилізе боком (Коцюб., II, 1955, 50);
— Коли б нам оцей завдаток та потім боком не виліз!.. (Гончар, Таврія.., 1957, 54);
Вила́зити (ви́лізти) із шку́ри (шкі́ри) — надриваючись, докладаючи всіх зусиль, робити що-небудь, добиватися чогось.
Він тепер уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Мирний, II, 1954, 166);
І коли він зможе, із шкіри вилізе, щоб заробити на цю хатину й городець (Стельмах, Хліб.., 1959, 183);
О́чі вила́зять (ви́лізли і т. ін.) [на лоб, ло́ба, ро́гом і т. ін.] див. о́ко.
4. Випадати (про волосся, вовну і т. ін.).
А коси тії, як у кішки хвости, та й ті вилазять (Мирний, І, 1954, 157).
5. тільки недок., із запереч. не. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись.
То дід ніколи з своєї пасіки не вилазив, поки не похова аж бджіл у погріб, а то покинув і їх та прийшов (Мирний, І, 1954, 188);
Пізніше, коли дорогу узнали в поле та в ліс, — то й не вилазили з їх (Вас., IV, 1960, 12);
Перші місяці Каринський не вилазив з цехів, намагаючись дізнатися, що робиться з кам’яновугільним маслом у приладах та трубах (Шовк., Інженери, 1956, 21);
// перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі.
— Землю — багатіям віддали за половину. Самі — з наймів не вилазите (Кравч., Квіти.., 1959, 161).
Значення в інших словниках
- вилазити — (лізти нагору) залазити, п'ястися, пнутися, (по чомусь стрімкому) дертися, розм. викарабкуватися. Словник синонімів Полюги
- вилазити — ви́лазити дієслово доконаного виду розм. вила́зити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вилазити — I в`илазити-ажу, -азиш, док., розм. 1》 Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. 2》 Багато ходити, побувати скрізь, у багатьох місцях. II вил`азити-ажу, -азиш і вилізати, -аю, -аєш, недок., вилізти, -зу, -зеш, док. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вилазити — ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм. 1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. – Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати – так ого-го! .. Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Л. Словник української мови у 20 томах
- вилазити — I вилізти (на гору), видиратися, видряпуватися, висмикуватися, витеребитися, вихвачуватися, вихоплюватися, здиратися, здійматися, підніматися, стеребитися, сходити II див. лізти; підніматися; повзти Словник синонімів Вусика
- вилазити — (аж (і)) о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть / полі́зли у кого, кому, чиї. 1. Хтось виявляє велике здивування, дуже вражений чимсь. Дід руку до вуха наставляє, так, ніби він недочува. Фразеологічний словник української мови
- вилазити — ВИБИРА́ТИСЯ (з труднощами, переборюючи перешкоди, виходити чи виїжджати з тісного, небезпечного або незручного місця), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИДОБУВА́ТИСЯ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИКРАДА́ТИСЯ, ВИЛІЗА́ТИ, ДІСТАВА́ТИСЯ рідше; ВИРИВА́ТИСЯ (перев. Словник синонімів української мови
- вилазити — Ви́лазити, -жу, -зиш гл. Излазить. Скрізь вилазили. О. 1861. XI. 29. --------------- Вилазити, -жу, -зиш сов. в. вилізти, -зу, -зеш, гл. 1) Вылазить, вылѣзать, вылѣзть. Вилазить гадюка. Рудч. Ск. І. 146. Кривда людськая боком вилазить. Ном. № 2294. Словник української мови Грінченка