вилітати

ВИ́ЛІТАТИ, аю, аєш, док.

Літаючи, пробути певний час у повітрі.

Літаки вилітали декілька годин і лише під вечір повернулися на аеродром (з газ.).

ВИЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛЕТІТИ, ечу, етиш, док.

1. Летіти, покидаючи місце свого перебування або з'являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.).

Сполохані горобці та голуби вилітали з .. стіжків (І. Нечуй-Левицький);

Сич вилетів на полювання (О. Донченко);

Вилетів з-за лісу літак, наче зупинився в повітрі, потім з нього скочило троє людей (Ю. Яновський);

// Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком, вертольотом і т. ін.

– Сіробаба казав, що коли вперше без інструктора вилітаєш, то в повітрі співати хочеться (О. Гончар).

2. Стрімко підніматися в повітря.

Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо (Панас Мирний);

Вилетів з скирти крилатий огонь (О. Олесь);

Ураз купа наскубаного пір'я, вихором вилетівши з кошика, розлетілась по всій кімнаті (О. Донченко).

3. перен. Раптово випадати з чого-небудь.

– Гей ти, вайло! – гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (М. Коцюбинський);

З дзенькотом вилетіли десь шиби (Ірина Вільде);

// Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх і т. ін.).

Ефектне слово вилетіло, і реакція на нього не примусила довго себе чекати (з газ.).

4. перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись.

Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (М. Стельмах);

Вона шарпнула полатаний мішок зо стола й вилетіла з ним із хати (О. Кобилянська);

П'ятнадцять вершників вилетіли назустріч дивізії (О. Довженко);

Люба кулею вилетіла в спальню (В. Собко).

5. тільки док., перен., розм. Бути звільненим із роботи, відрахованим із навчального закладу, вигнаним звідки-небудь.

Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять) (В. Стефаник);

– Я тобі зараз покажу, – думав Мороз, швидко йдучи до свого кабінету, – зараз буде наказ, і вилетиш ти з роботи, аж гримітиме (В. Собко).

◇ (1) Ви́летіло з ро́та (з уст) у кого, кого, кому і без дод. – хто-небудь сказав щось недоречне або не подумавши.

– Ах! – вилетіло з уст Олі (І. Франко);

Невже брехливе слово вилетіло коли-небудь з моїх правдомовних уст? (Б. Лепкий);

– А матушка їхні передавали здалеку поклін вам, матушко. Не знаю, як це вилетіло мені з рота. Може, я подумав, що слід би таки передати поклін (І. Микитенко);

(2) Ви́летіти (ви́вітритися, рідше ви́слизнути) / виліта́ти (виві́трюватися, рідше вислиза́ти) з голови́ (з па́м'яті) у кого, кому і без дод. – зовсім забутися.

– Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський);

Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий);

Слово, оте потрібне, оте єдине певне слово, яким треба б їй рушити вперед свій виступ, вислизнуло з пам'яті (Ірина Вільде);

Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався [Іван], що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький);

– Іду до неї – знаю, що буду говорити, прийду – все з пам'яті вилітає (М. Стельмах);

(3) Ви́летіти із сідла́ – втратити посаду.

Кавун став тут головою. Це був крутий поворот у його житті, такий крутий, що молодий голова в перші місяці трохи не вилетів із сідла (з газ.);

(4) Виліта́ти / ви́летіти в трубу́:

а) розорятися, лишатися без будь-яких засобів існування.

– Я багато не прошу... Хай би надали вільготу бити колодязі до Перекопу .. А то мислимо хіба: з тельбухами вилетів у трубу! (О. Гончар);

Бізнес диктує темп... Даси маху – можеш погоріти, вилетиш у трубу (із журн.);

б) не давати потрібної користі; марно витрачатися, пропадати.

Хіба не прикро, що лише 30 відсотків вугілля виконує корисну роботу, а 70, як то кажуть, вилітає в трубу (із журн.);

Однак, мабуть, дуже грішною була спадщина Кабашних, не пішла вона Лук'янові в руку: вилетіла в трубу (О. Гончар);

в) зникати.

– Кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад. Але от прочитав я пана Дарвіна, віра моя, як би це сказати... – Вилетіла в трубу, – перехопив Мічурін (О. Довженко).