вилітати

ви́летіти (ви́вітритися) / виліта́ти (виві́трюватися) з голови́ (з па́м’яті). Зовсім забутися. — Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський); Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався (Іван), що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький); — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (М. Стельмах). повиліта́ти з голови́ (про все). — Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови (І. Нечуй-Левицький).

виліта́ти / ви́летіти в трубу́. 1. Зовсім розорятися, лишатися без будь-яких засобів існування. — Я багато не прошу... Хай би надали вільготу бити колодязі до Перекопу.. А то мислимо хіба: з тельбухами вилетів у трубу! (О. Гончар); Бізнес диктує темп... Даси маху — можеш погоріти, вилетиш в трубу (Ф. Маківчук). 2. Не давати потрібної користі; марно витрачатися, пропадати. — Менше начальства буде, то й менше дурних трудоднів у трубу вилітатиме (Ю. Збанацький); І хіба не прикро, що лише 30 процентів його (вугілля) виконують корисну роботу, а 70 процентів, як то кажуть, вилітає в трубу (З журналу); Однак, мабуть, дуже грішною була спадщина Кабашних, не пішла вона Лук’янові в руку: вилетіла в трубу (О. Гончар). 3. Зникати, не виправдовувати себе. — Кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад. Але от прочитав я пана Дарвіна, віра моя, як би це сказати...— Вилетіла в трубу,— перехопив Мічурін (О. Довженко).

душа́ виліта́є (відліта́є, тіка́є і т. ін.) / ви́летіла (відлеті́ла, втекла́ і т. ін.) з ті́ла чия і без додатка. Хто-небудь помирає, гине. Вслід (Низ) .. стрілу пускає І просто Тагові в висок; Душа із тіла вилітає, На жовтий пада труп пісок (І. Котляревський); Всяк думав, що зробила ця безздоровна .. дівчина людям, що вони збираються її катувати, її, котрій не достає злегка похлинутися.., щоб душа вилетіла з тіла (Панас Мирний). душа́ ма́ло не втекла́ з ті́ла. Правда, дав (Маланці) панич Льольо два злоти, та один бабі Мар’яні оддала, бо як схопила колька, то мало душа не втекла з тіла (М. Коцюбинський). до́бра душа́ відлеті́ла в не́бо. Почувши близьку смерть, (Балабан) тихо промовив: — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю .. Відлетіла в небо добра Балабанова душа (О. Довженко). душа́ поки́нула кого. Увійшов Дорофтей і став коло порога.— Що, покинула душа вашого Микиту! — Ой, покинула! (Казки Буковини).

хміль ви́йшов (ви́летів, ви́вітрився і т. ін.) / вихо́дить (вилітає, виві́трюється і т. ін.) з голови́ у кого, кого, чиєї. Хто-небудь дуже швидко протверезився, став тверезим. — Ти хто такий?! — Хміль вилетів з голови старости, і він з острахом поглянув на Лавріна. — Хто ти такий? (М. Стельмах); Петру був настільки обурений невдячністю дочки, що навіть хміль вивітрився з його голови (М. Чабанівський); — З клубу йшли хлопці й дівчата, танцювали й співали. Радісно Новий рік зустрічали. З досади в мене з голови і хміль вискочив (О. Ковінька); — Он як! — хміль одразу почав виходити з голови управителя (М. Стельмах); За обідом чарка ходила кругом столів, од одного краю до другого, й поки вона доходила на старе місце, хміль вилітав з голови гостей (І. Нечуй-Левицький).