вилітати

ВИ́ЛІТАТИ, аю, аєш, док. Літаючи, пробути певний час у повітрі.

ВИЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛЕТІТИ, ечу, етиш, док.

1. Летіти, покидаючи місце свого перебування або з’являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.).

Сполохані горобці та голуби вилітали з.. стіжків (Н.-Лев., II, 1956, 197);

Сич вилетів на полювання (Донч., II, 1956, 43);

Вилетів з-за лісу літак, наче зупинився в повітрі, потім з нього скочило троє людей (Ю. Янов., І, 1958, 267);

// Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком і т. ін.

— Сіробаба казав, що коли вперше без інструктора вилітаєш, то в повітрі співати хочеться (Гончар, Тронка, 1963, 14).

2. Стрімко підніматися в повітря.

Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо (Мирний, II, 1954, 203);

Вилетів з скирти крилатий огонь (Олесь, Вибр., 1958, 228);

Ураз купа наскубаного пір’я, вихором вилетівши з кошика, розлетілась по всій кімнаті (Донч., III, 1956, 34).

3. перен. Раптово випадати з чого-небудь.

— Гей ти, вайло! — гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (Коцюб., II, 1955, 31);

З дзенькотом вилетіли десь шиби (Вільде, Сестри.., 1958, 476);

// Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх тощо).

— Ах! — вилетіло з уст Олі (Фр., II, 1950, 74).

◊ Виліта́ти (ви́летіти) з голови́ (з па́м’яті) — забуватися.

— Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (Стельмах, II, 1962, 354);

І те, що вона хотіла сказати Каргатові, нараз вилетіло з голови (Шовк., Інженери, 1956, 46);

Виліта́ти (ви́летіти) в трубу́ — зникати, не давши користі; марно витрачатися.

— А я кажу — об’єднуватись [укрупнювати колгоспи]! Менше начальства буде, то й менше дурних трудоднів у трубу вилітатиме… (Збан., Переджнив’я, 1960, 240);

Не пішла вона [спадщина] Лук’янові в руку: вилетіла в трубу (Гончар, Таврія.., 1957, 26).

4. перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись.

Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (Стельмах, Хліб.., 1959, 74);

Вона шарпнула полатаний мішок зо стола й вилетіла з ним із хати (Коб., III, 1956, 481);

Люба кулею вилетіла в спальню (Собко, Справа.., 1959, 289);

П’ятнадцять вершників вилетіли назустріч дивізії (Довж., Зач. Десна, 1957, 112).

5. тільки док., перен., розм. Бути звільненим з роботи, виключеним з навчального закладу.

Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять) (Стеф., II, 1953, 27);

— Я тобі зараз покажу, — думав Мороз, швидко йдучи до свого кабінету, — зараз буде наказ, і вилетиш ти з роботи, аж гримітиме (Собко, Біле полум’я, 1952, 281).