виминати

ВИМИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВИ́М'ЯТИ, мну, мнеш, док., що.

1. Розминаючи, видобувати, витискувати або вилучати що-небудь.

Висмикує [Оврам] колоски.., виминає на долоні, роздивляється (Панас Мирний);

Коріннями, травами і дикими ягодами живилися [втікачі]. Виминали зерно з колосків (І. Цюпа);

Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м'яти ногами, щоб вилучити, вим'яти ту кляту кострицю (В. Минко).

2. Розминаючи що-небудь, робити м'яким.

Тут же, на траві, виминали їх [шкури] руками (С. Скляренко);

Перед тим, як сукати свічку, віск, розігрітий над вогнем, добре виминали руками (із журн.).

3. Те саме, що м'я́ти 3.

– Спасибі, – невпопад кажу я і так виминаю шапку в руках, що з неї летить шерсть (М. Стельмах);

Пересік [Христофор Ничипорович] вулицю, постояв на тому боці, думаючи: “Вимнуть газон перед ратушею чи ні?” (Б. Харчук);

– Ти так само там зауважив, що ту траву хтось вим'яв... (Ю. Андрухович).

ВИМИНА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́МИНУТИ, ну, неш, док., кого, що, діал.

Обминати, уникати.

Шмигнув я лозами – та в луги. Де були при сіні люди, там я їх виминав, ховаючись поза копиці (І. Франко);

Мої розмови набридли Бейбі, і вона цілий місяць виминала їх (Мирослав Ірчан);

Потій стояв біля узголів'я і, молитовно склавши руки, півголосом вимовляв п'ятдесятий псалом за здравіє єпископа, не виминаючи при тому погляду Балабана... (Р. Іваничук);

Він [попенко] учинився оперед [поперед] неї без всякої шани, виминув княжу колісницю (К. Гриневичева).