1. Словник української мови у 20 томах

вимолювати

ВИМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОЛИТИ, лю, лиш, док., що і без прям. дод.

1. Молячись, звертатися зі своїми проханнями до Бога, Богоматері, святих.

Скажіть найпростішій рядовій радянській людині-солдатові, чиї діди й прадіди вимолювали собі в Бога за копійчану свічку дрібок безсмертя, скажіть їй, що вічність сама стукає до її грудей цієї ночі (О. Довженко);

Вклякнувши на коліна та мерехтячи очима, повними сліз, молилася до старенької Божої Матері. Нишком вимолюючи зовсім-зовсім небагато – зустрічі (І. Багряний);

Жінка .. опускається на коліна перед Божою Матір'ю, яка ледь-ледь поблискує срібними шатами. В своєї захисниці Василина вимолює долю .. і для своїх дітей, і для себе (М. Стельмах);

// тільки док. Домогтися чого-небудь, одержати щось унаслідок молитви.

[Маруся:] Я плакала, Богу молилася. [Василь:] Ну, та й що вимолила? (Панас Мирний);

В той день справді випав дощ, і чутки про те, що його вимолила Софія, рознеслися по всіх навколишніх селах і хуторах (О. Гончар).

2. Благаючи, випрошувати що-небудь у когось.

– Вам може видатись, що я вимолюю собі життя, – сказав німець, глянувши на політруцькі зірки на рукавах у танкіста (О. Гончар);

Хліба свого ніколи не вистачає. Щороку батьки позичають в Сироватки, вимолюють по пуду, по півпуда (М. Олійник);

[Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення (І. Кочерга);

Перший же полонений шляхтич.., аби тільки вимолити собі життя, розповів усе, що знав (П. Панч).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вимолювати — вимо́лювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вимолювати — -юю, -юєш, недок., вимолити, -лю, -лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь. || заст. Молячись, випрошувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вимолювати — див. просити Словник синонімів Вусика
  4. вимолювати — ВИ́ПРОСИТИ (просячи, домогтися чого-небудь або одержати що-небудь), ВИ́ПРОХАТИ, ВИ́БЛАГАТИ, ВИ́МОЛИТИ (благаючи); РОЗБОГАРА́ДИТИ розм. рідко, ВИ́ПЛАКАТИ розм. (із сльозами благаючи); ВИ́КАНЮЧИТИ розм., ВИ́ЦИГАНИТИ розм., ВИ́ЗУДИТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. вимолювати — ВИМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь. Та й хліба свого ніколи не вистачає. Щороку батьки позичають в Сироватки, вимолюють по пуду, по півпуда (М. Ол., Чуєш.. Словник української мови в 11 томах