вимолювати
ВИМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь.
Та й хліба свого ніколи не вистачає. Щороку батьки позичають в Сироватки, вимолюють по пуду, по півпуда (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34);
І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка (Шевч., І, 1951, 239);
[Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення (Коч., II, 1956, 396);
// заст. Молячись, випрошувати що-небудь.
Жінка, провівши його очима до воріт, опускається на коліна перед божою матір’ю, яка ледь-ледь поблискує срібними шатами. В своєї захисниці Василина вимолює долю (Стельмах, І, 1962, 587);
[Маруся:] Я плакала, богу молилася. [Василь:] Ну, та й що вимолила? (Мирний, V, 1955, 113).
Значення в інших словниках
- вимолювати — вимо́лювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вимолювати — -юю, -юєш, недок., вимолити, -лю, -лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь. || заст. Молячись, випрошувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вимолювати — ВИМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОЛИТИ, лю, лиш, док., що і без прям. дод. 1. Молячись, звертатися зі своїми проханнями до Бога, Богоматері, святих. Словник української мови у 20 томах
- вимолювати — див. просити Словник синонімів Вусика
- вимолювати — ВИ́ПРОСИТИ (просячи, домогтися чого-небудь або одержати що-небудь), ВИ́ПРОХАТИ, ВИ́БЛАГАТИ, ВИ́МОЛИТИ (благаючи); РОЗБОГАРА́ДИТИ розм. рідко, ВИ́ПЛАКАТИ розм. (із сльозами благаючи); ВИ́КАНЮЧИТИ розм., ВИ́ЦИГАНИТИ розм., ВИ́ЗУДИТИ розм. Словник синонімів української мови