випирати

ВИПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПЕРТИ, пру, преш; мин. ч. ви́пер, ла, ло; док.

1. тільки недок. Видаватися, виступати наперед, назовні; випинатися.

Став і стояв біля якогось дерева, широко розкривши рота, з викоченими в темряву очима, що випирали йому з орбіт від перевтоми (І. Багряний);

Шофер Платонов спав на передньому сидінні, його ноги випирали з прочинених дверцят (Л. Дмитерко);

Шинеля та чоботи збиті, руді, Наган випирав з-під поли (П. Воронько).

2. тільки недок., перен. Чітко проступати, бути виразним.

Його злоба випирала не лише з очей, а, здається, і з гострих ребер (І. Багмут);

Навіть з цього ділового паперу так і випирало шляхетське презирство і витончена наруга (М. Стельмах).

3. кого і без прям. дод., фам. Грубо проганяти, випроваджувати силоміць кого-небудь звідкись.

[Недоросток:] Ти мені не завдавай брехні, бо .. з хати в шию випру! (С. Васильченко);

Він кинувся поміж братами, розметав їх в різні боки, Тимка випер за поріг (Григорій Тютюнник);

// що. Натискуючи, виламувати, викидати, видаляти що-небудь звідкись.

Тим часом бидло випирає хвіртку і частину перегородки і вривається на передній план (Леся Українка);

Казанцев .. випер через вікно здоровий узол і швиргонув через тин на віз (І. Нечуй-Левицький).

◇ (1) Ви́перло ду́шу чию, з кого – хто-небудь помер (про людину), здох (про тварину).

Звечора коня звалило... На ранок кінську душу виперло (К. Гордієнко);

(2) Випира́є дух, безос. – дуже важко дихається.

Душить її, під серце підступає, у грудях давить, дух випирає... (Панас Мирний);

Холодний поміст давив мою щоку, перед очима я бачив чобіт, великий, мокрий, а на мені вага – коліна, руки, аж випирало дух... (М. Коцюбинський);

Від швидкої ходи випирало дух, піт заливав очі, а в горлі щеміло (Григорій Тютюнник).