виправдання

ВИ́ПРАВДАННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ви́правдати і ви́правдатися.

Ніби глухий вiдгук якоїсь похвали чи просто виправдання зачулось Горобенковi в останнiх Кричеєвих словах (Б. Антоненко-Давидович);

Він ще раз винувато посміхнувся, ніби завинив перед Осадчим і тепер не знав, як виправдатись. Та Осадчий і не чекав виправдання (М. Чабанівський);

Усе це кажу не для виправдання, а заради істини (Ю. Щербак).

2. Те, чим можна виправдати, вибачити кого-, що-небудь.

Гнат Яворський дуже хотів щось сказати в своє виправдання про труднощі перших днів (С. Чорнобривець);

Жалість, яку відчув [Бронко] до Стахи, підказала і виправдання для неї: фальш не притаманна її натурі, а скористалася вона нею як оборонною зброєю (Ірина Вільде);

Наодинці з своїми думками він безжально судив себе і не знаходив виправдання своїм вчинкам: три роки обманював Лесю (А. Хижняк).

3. Вирок суду, в якому стверджується невинність підсудного.

Слідчий став закінчувати Васькову справу, оформивши його необачні слова в перукарні як контрреволюційну агітацію. З тим Васьок і пішов на суд Спецколегії, покладаючи кволу надію на виправдання (Б. Антоненко-Давидович).