виривати

ВИРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РВАТИ, рву, рвеш, док.

1. що. Рвучи, висмикувати, витягати що-небудь звідкись; видаляти.

Кропиву завжди виривають як погане зілля (Панас Мирний);

Люди вибирали картоплю, зрізували соняшники, звозили гарбузи, виривали матірку (Григорій Тютюнник);

Слободянюкові недавно вирвали передні верхні зуби.., капітан шепелявив (Л. Первомайський);

// Із силою відокремлювати частину від цілого.

Рана була дуже болюча. Куля вирвала шматок тіла під пахвою, зачепивши і зламавши ребро (В. Гжицький);

// Із силою віднімати що-небудь у когось.

[Настя:] Хоч на макове зерно оддячу за горе України! (Прожогом вириває ключі з Марусиних рук) (І. Нечуй-Левицький);

Як хижаки, налетіли вони [бандити] на здобич і, вириваючи її один в одного, тут же встигли пересваритися між собою (А. Шиян);

Огієнко з люттю вирвав лантух у Цимбала з рук (О. Гончар);

* Образно. Ось знову чвиркає вогник і вириває з напівтемряви зали Антонову бороду (І. Микитенко).

2. кого, що, перен. З великими зусиллями, труднощами рятувати, визволяти кого-, що-небудь.

– Ти вирвав її [дівчину] з самого вогню, ти врятував від неминучої смерті (І. Франко);

Чи побачимо ми їх [дочок і сестер] хоч посивілих? Побачимо. Доб'ємося та вирвемо з неволі (О. Довженко);

Стоїчний, холодний спокій польового хірурга, який бачив у цьому полі не одну смерть, вирвав у неї не одне матроське життя, глибоко вразили Крайнюка (В. Кучер);

// що. Силою, погрозами добиватися, одержувати що-небудь від когось.

[Катерина:] Коли у тебе вирвали слово [згоду на одруження], яке йшло не з серця, тоді безчесний Филимон і твої батьки (О. Корнійчук);

Всі його думки зійшлися тепер на одному: скористатися хвилиною панічного спантеличення, в якому перебував майор, і вирвати з нього цінне зізнання (Ю. Бедзик);

// що. Із труднощами знаходити час для здійснення чого-небудь.

Коли б хоч з чоловіком словечко перемовити, так не вирве й годинки вільної: то те він робить, то йде, то їде, як гість додому навертає (Марко Вовчок);

Дозвольте п'ять хвилин Позачергово вирвати між ділом. Я розкажу приємнішу з новин – Що проліски у лісі засиніли (М. Шеремет).

◇ Видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми див. видира́ти;

(1) Ви́рвати з па́зурів кого, чого, чиїх – врятувати, звільнити кого-небудь від когось, чогось.

Цюпа тоді висловився, що комісар частини, можлива справа, їде просити підмоги, щоб вирвати своїх із пазурів фашистів (Ю. Яновський);

Вони зробили все можливе, аби вирвати з пазурів смерті хлопця, у якому ледь жевріло життя (із журн.);

(2) Вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (з корі́нням) кого, що:

а) остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь.

І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах);

Лобан звик називати речі їх іменами, його ніхто не примусить сюсюкати там, де треба викорчовувати з корінням безгосподарність або, коли хочете, прихований саботаж (М. Зарудний);

Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров);

б) (тільки док.) рішуче покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось.

– Ой, та й піду я у вишневий садочок, Ой, та й зірву я горіховий листочок... – І вирвали з коренем... – бубонить чийсь приглушений голос збоку (І. Багряний);

(3) Вирива́ти / ви́рвати з па́м'яті кого, чиєї – примушувати кого-небудь забути когось, щось.

– Ви підмовлені нашими відвічними ворогами і хочете усунути з лиця землі остатню [останню] пам'ятку нашої минувшини, щоб і саму ту славну минувшину затерти, вирвати з пам'яті потомків (І. Франко);

І плакала козацька душа, що минулого вирвати з пам'яті ніхто не здолає і що прийдешня Україна буде горем, без якого жити не можна вже й сьогодні на землі (Т. Осьмачка);

(4) Вирива́ти / ви́рвати з рук:

а) (кого, чиїх) позбавляти кого-небудь чогось, виявляючи велику настирливість.

– Нехай би знали, як нехтувати мною. Поминули мене! Вирвали з моїх рук честь, славу (І. Нечуй-Левицький);

– Амосови всі такі. Їм подай тільки перше місце. А не даси – з рук інших вирвуть. Натури! (А. Хорунжий);

б) мати популярність, великий попит.

– Розкажи про себе, – Левко відпив трохи кави. – Не можу сказати, що мої рукописи виривають з рук, та вдалося зачепитися у видавництві (А. Хорунжий);

(5) Вирива́ти / ви́рвати з се́рця чийого, кого і без дод. – примушувати кого-небудь забути щось улюблене або когось дорогого, коханого.

Важко з серця виривати Твою пісню Голосну! (Л. Дмитерко);

[Орест:] Мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти (Леся Українка);

В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (І. Цюпа);

(6) Вирива́ти ду́шу кому – викликати в кого-небудь сильні переживання, страждання, великий душевний біль.

І все матір свою згадує, кличе, щоб рятувала. – Та так же жалібно .. Ну прямо душу тобі вириває своїм плачем (Г. Хоткевич);

Не ви́тягнеш (не ви́рвеш [обце́ньками]) сло́ва див. витяга́ти;

(7) Хоч зуба́ми вирива́й (видира́й) – дуже міцно.

Їхня справа буденна, проста – визволяти з затверділих снігових заметів [телефонний] дріт, який мов уріс туди.., хоч зубами виривай (Ю. Збанацький).

ВИРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́РИТИ, ию, иєш, док., що.

1. Риючи, копаючи, витягати що-небудь звідкись.

Умираючи, казав у пущі вирити під дубом два скарбці з грошима (Марко Вовчок);

Одного дня в Барабашевій клуні вирили з купи вівсяної соломи пару чобіт, украдених у сільського крамаря... (Л. Смілянський).

2. Риючи, копаючи, утворювати заглибину, яму.

Вода сильна, .. кручі, береги виривала (Марко Вовчок);

Одна величезна, наче високий міст, машина, на якій сидів хлопець і керував нею, виривала, рухаючись, широкий, глибокий рівчак (О. Іваненко);

Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав (О. Копиленко).