вириватися

ВИРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РВАТИСЯ, вуся, вешся, док.

1. Відокремлюватися, відділятися від чого-небудь.

Двері тріщали, але кільця не виривалися (Б. Грінченко);

Стрілянина вщухла, і тільки ракети, мов пустуни, виривались з шумом угору, а потім, розчарувавшись у забавці, високо над нашими головами ліньки спускались долу і тьмяно освітлювали простори (Б. Антоненко-Давидович);

Посередині .. вихору кружляє і не може вирватися з нього самотня верба (Р. Іваничук);

// Випадати, вислизати з чого-небудь, звідкись.

Тяжкі скляні входові [вхідні] двері.., вириваючись з її рук, зачинились назад, вимагаючи більшої сили, як її (О. Кобилянська);

Як вирветься сокира з рук – Пішла по лісу косовиця (Т. Шевченко).

2. Із силою звільнятися від кого-, чого-небудь або звідкись.

Дукнович виривається з материних обіймів і кидається до шеренги (О. Гончар);

Іван догнав дружину в полі, силою посадив у кабіну машини. Вона виривалася, кричала (О. Бердник);

Голодний Голубок зрадів, не оглядівся – Під сіточкою опинився.., Одначе вирвався і полетів (Л. Глібов);

// Переборюючи перешкоди, труднощі, вибиратися звідки-небудь, кудись.

Опришкам сховатися нема де, і .. вони мусять вириватися куди-будь – або на Волощину, або на Чорногору (Г. Хоткевич);

– Він, той Вихор, не з такого пекла виривався. Прийде і на цей раз... (В. Кучер);

В'язні не втрачали надії вирватися на свободу, не схилялися перед жорстокою долею (А. Хижняк);

// У швидкому русі віддалятися від інших.

– Кулемет!.. – кричу я несвоїм голосом і вириваюсь наперед, мало не збиваючи якогось чоловіка з ніг (П. Колесник);

Шість чоловіків-в'язнів .. раптом вирвались геть всередину тюрми, роззброїли внутрішню варту й розігнали комендатуру (І. Багряний);

// перен. Позбуватися чого-небудь клопітного.

А поки вирвуся з тої тяжби, то пройде тиждень, і ще раз тиждень (Л. Костенко).

3. Із труднощами знаходити можливість, час, щоб відлучитися куди-небудь.

Мабуть, спить [панич] десь в писаря в клуні на сіні. А тим часом треба його ждати... Не можна вириватись до Корсуня (І. Нечуй-Левицький);

Якось-то вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Марко Вовчок);

Після півночі комбриг, доручивши командування одному з своїх штабних офіцерів, вирвався на часинку в село і зайшов у хату, де лежав його син (Ю. Бедзик).

4. Рвучко прориватися, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь.

Максим знову виходив на ґанок і дивився, як .. виривалися вгору сизі смерчі землі посеред левад, на болоті, поміж вербами, поміж хатами (І. Багряний);

Поблизу горіли хата і хлівець, з-за дерев довгими язиками виривалося полум'я (П. Кочура);

Сильну артеріальну кровотечу розпізнають за струминою яскраво-червоної крові, що виривається з рани фонтаном (з навч. літ.);

// Лунати, звучати, так чи інакше виявлятися.

Під школою – як на улиці: пищать дівчата, кашляють парубки, виривається в темряві здавлений сміх (С. Васильченко);

Балачки стихають, потім знов десь виривається гіркий, неупинний плач, повний муки і страху (В. Винниченко);

Проте коли б ніч була ясніша, Саня ніколи не дозволила б своїм почуттям вирватися назовні (Ю. Шовкопляс);

// Несподівано, поспішно говорити що-небудь, запитувати, твердити.

Яків зараз і вирвався: – Якого ж подарочка [подаруночка] треба? Навчіть, пане! (Марко Вовчок);

– Звісно, що коло дому .. наручно буде, – вирвався з радою рудий Панас (М. Коцюбинський);

// безос. Мимоволі або раптово бути сказаним.

– Невже?! – вирвалось у поета, – він міг забути вас? (Леся Українка);

– Який скарб? – вирвалось у Микули (С. Скляренко).

5. тільки недок. Пас. до вирива́ти¹.

Під час прополювання овочевих культур бур'ян має вириватися з корінням (з газ.).

◇ Ви́йти (ви́битися, ви́рватися[N],[/N] зневажл. ви́скочити і т. ін.) / вихо́дити (вибива́тися, вирива́тися[N],[/N] зневажл. виска́кувати і т. ін.) в лю́ди див. вихо́дити;

(1) Ви́рватися з рук (з лап, з лабе́т, з лабе́тів, з па́зурів і т. ін.) чиїх, кого, чого і без дод. – врятуватися, звільнитися від кого-, чого-небудь; позбутися когось, чогось.

Усі вони [шинкарі] добрі, як сплять; а тільки розплющить очі, то так і норовить.., як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирватися... (Панас Мирний);

– Удасться, то добре, а не вдасться, то ще таки світу не кінець, і вони [робітники] нам з рук не вирвуться (І. Франко);

Вирвавшись із пазурів смерті, він летів як на крилах. “Воля! Воля” (І. Багряний);

Сини бідняків не могли розраховувати на те, що їм вдасться вирватися з лабетів злиднів (з газ.).

ВИРИВА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РИТИСЯ, риюся, риєшся, док.

1. Риючи, відкопуватися, звільнятися з-під землі, піску і т. ін.

Несподівано ґрунт біля ніг заворушився, то осідав, то піднімався потроху: згодом стало зрозуміло – то виривається з-під землі кротик (із журн.);

На Колимі його, знесиленого каторгою і добитого цингою, з табличкою, прив'язаною до ноги, разом з іншими трупами вкинули у могилу... Під холодними брилами він ожив, вирився з-під них і приплентався назад до своїх катів (з публіц. літ.).

2. тільки недок. Пас. до вирива́ти².

Висока і чиста перед сим трава нещадно толочилася, никла до землі й виривалася копитами разом із землею, корінням (Д. Міщенко);

Місця в класичному грецькому театрі були розміщені концентрично, вирубувалися просто в скелі (як в афінському театрі Діоніса) або виривалися в землі і застилалися зверху дерев'яними дошками (з наук. літ.).