виринати

ВИРИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РИНУТИ, рідше ВИ́РНУТИ, ну, неш, док.

1. Пірнувши, занурившись у воду, випливати на поверхню.

Лебідь приплив до них і почав пірнати в воду: то пірнає, то виринає (І. Нечуй-Левицький);

Чомга раптом пірнула і опинилась біля дітей .. і всі троє потонули в воді, проте зразу ж виринули (Олесь Досвітній);

Левко, доповзши до річки, кинувся з головою в хвилі, на мить вирнув. Почулись постріли, і він знову зник під водою... (І. Цюпа).

2. перен. Раптово, несподівано з'являтися.

Виринають з темноти вогники, мигтять веселенько (Леся Українка);

Старшина на конях виринала то тут, то там з диму і покрикувала (О. Маковей);

Виринають з землі підо мною стародавнє Братство, Михайлівський монастир, Лавра, Микольське бароко, Межигірський Спас – знищені тисячолітні витвори мого народу (О. Довженко);

Ось місяць вже, срібний та круглий, вирнув з-за скелі і став серед неба (Дніпрова Чайка).

3. перен. Поставати, виникати.

“Що за один цей Радченко?” Це питання виринуло зовсім нелогічно (Б. Антоненко-Давидович);

У голові Максима разом із думкою, що машина йде Старокиївською, виринула й інша думка-згадка (І. Багряний).

4. діал. Витікати (про джерело).

Ой у городі криниченька одна, да виринає холодная вода (Сл. Гр.).

◇ Виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́пливти, ви́ринути) на пове́рхню (наго́ру, на чи́сту во́ду) див. виплива́ти;

(1) Вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м'яті чиїй (в спо́минах чиїх), кого, рідко кому і без дод. – несподівано, мимоволі пригадуватися.

Виринало в пам'яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (М. Коцюбинський);

Але й у роботі тепер уже від спогадів не втече – встають та й встають у пам'яті цілі картини з недавнього минулого (А. Головко);

В пам'яті знову сплили Ґандзючисі докірливі Василеві слова (Г. Косинка);

Та живіше понад усе виринуло в його [Яна Бібіяна] споминах зажурене і без краю дороге обличчя матері, її смутні очі... (М. Куліш);

В його пам'яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів Півдня (Григорій Тютюнник);

Ось і зараз спливло все в пам'яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (І. Цюпа);

Майнули в пам'яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (О. Гончар).