висвистувати

ВИСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВИСТАТИ, ВИ́СВИСТІТИ, ищу, истиш, док.

1. тільки недок. Раз у раз свистіти, раз у раз видавати свист.

Василь, збиваючи чорнобиль, висвистував (Панас Мирний);

Як почав я свистіти [у свисток], мати аж за голову бралася: – Та годі тобі висвистувати! (Є. Кравченко);

// Раз у раз утворювати свист, проходячи крізь вузький отвір під тиском.

В грубі стиха почав висвистувати вітер, щодалі гучніш і гучніш (С. Черкасенко);

Тим часом у чайнику почало висвистувати, шуміти й булькотати (О. Гуреїв);

// Час від часу утворювати свист під час дуже швидкого руху (про маси повітря).

Різкий північно-східний вітер .. шарудить очеретами, пронизливо висвистує в гаях (З. Тулуб).

2. що. Відтворювати свистом яку-небудь мелодію.

Валентин Модестович ішов, заклавши руки за спину, тихо висвистуючи щось ліричне (Ю. Шовкопляс);

Він вистукав [щітками] і висвистів з надзвичайною вправністю ще один мотив, потім раптом почав швидко чистити мені черевики (Л. Смілянський).

3. тільки недок. Співаючи, видавати свист (про птахів).

Соловейко висвистував, і здалека долітали веснянки слобожанських дівчат (О. Стороженко);

Висвистували дрозди, ластівки, синьо зблискуючи перед очима (П. Загребельний).

4. тільки недок. Раз у раз утворювати свист, різко розсікаючи повітря (про який-небудь предмет).

Кулі тонко і протяжно висвистували над головами (О. Десняк);

Гостра коса аж висвистує – так не терпиться дідові докосити останню ручку і, нарешті, спочити (В. Симоненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me